Українська література 17 століття - Автор невідомий
і, гойне учтивши і ударивши, одпустили.
А гди посланнії од Владимира вернулися, он знову, всіх (юяр і людей своїх мудрих зозвавши, казав послам пред псіми, где що виділи і слишали, о всіх вірах і о службах богов, повідати.
Посланці повідали, мовячи, іж:
— Ся нам жадноє набоженство і віра так не подобала, як грецькая. Бо гди нас впроважоно в церков, где ся оні богу своєму молять і набоженство своє одправують, виділи-сьмо там невиповідимую оздобу в їх церкві і [чули-сьмо] співання до слухання барзо вдячнії, где нас всіх облак світлий осінив і били-сьмо в видінії. Здалося нам, же-сьмо не на землі, але на небі на той час стояли. І немаш нігде такого во всіх народах в церквах набоЯсенства і одправи, як у них. А прето віруєм, іж правдивая їх єст віра, і правдивий бог з тими только людьми живет.
Рекли бояре до Владимира:
— Єсли би віра грецькая не била правдивая, то би баба твоя Ольга не увірила, бо невіста била вельми мудрая.
І так Владимир віру святую грецькую, як свічу на світильнику, обачивши і познавши, іж она єст найправдившая, рекл:
— Що учиню? Пойду в землю їх і озьму міста їх і найду там учителей.
А як умислив, так і учинив. Зобравши войсько великоє, ішов до Таврикії, що тепер Перекопом зовуть тоє місто і, Херсон взявши, послав до цесарей, зичачи собі сестри їх Анни за малжонку 26.
Оні одповідили:
— Немаш у христіан такого звичаю, аби за некрещених оддавали. Єсли ся окрестиш, то не только тоє, але і большо-го, то єст царство небесноє, одержиш.
Владимир одповідив:
— Уже-м я давно уподобав віру вашу, гди-м єще послов моїх посилав. Пришліте теди єпископа, а я окрещуся.
Вдячную новину услишавши, цареве намовляли сестру свою, аби йшла за Владимира. Которая любо і не хотіла, єднак уважаючи спасеніє так великого народу і покой отчизни своєї, призволила.
Прето ж їхала царевна з великим мнозством княжат грецьких і єпископом до Херсона. Где приїхавши, гди била про-важона на палац замку херсонського, на той час знагла Владимир осліп. І почав бив уже вонтпити о вірі святой, розуміючи, іж то його богове поганскії скарали. Але царевна дослала до нього мовячи:
— Єсли хочеш видіти, крестися, іначей не будеш. Єсли ся окрестиш, то не только тілесної, але і душевної сліпоти позбу-деш, а ще большого царства небеснаго дідичем зостанеш.
А он рекл:
— Єсли то правда будет, по том познаю, же віра хрис-тіанськая єст правдивая і бог їх над всі боги.
І казав ся крестити.
А гди єпископ його почав крестити, сталося знаменитеє чудо. Альбовім скоро, только вступив Владимир в святую купель, зараз, як луска з очей його спала, і видів ясно, як і первей, і жадного болю не мів, якоби иігди на очі не хорів. За що славив бога, в святой тройці єдинаго, мовячи:
— Тепер позналем правдивого бога.
На святом крещенії дано йому ім’я Василій.
Просвіщен будучи, Владимир душею і тілом радовався.
Що видячи бояре його, многії з них крестилися.
Учинивши Владимир весіллє ведлуг звичаю і взявши бла-гословеніє і митрополита Михаїла од святійшаго патріархи Сергія Царигородського, їхав до Києва.
Гди приїхав, люд посполитий з великою радостю його вітав.
Привіз теж на той час з собою і мощі святого священно-мученика Климента і ученика його Агафангела і іних немало, образи, книги, апарати і іния начиння церковния, священ-ников, діаконов, іноков, дяков і розмаїтих ремесников з Греції до Києва.
По том назначив день всьому поспольству до крещенія святого і казав по всем місті в Києві кликати, мовячи:
— Єсли хто не будет того і того часу на ріці Почайной, так багатий, як і убогий, старий і молодий, невольний і вольний, той будет господу Ісусу Христу, богу правдивому, і мні противний.
Тоє люде слишачи, ішли всі часу назначоного на ріку Почайную.
Где ся, коли уже било вельми много обойого полу вшеля-кого возрасту людей зобрало, і сам Владимир зо всім грецьким духовенством там прибув. І казав увойти большим у воду глубшей, малим зась мільшей, а священиком, при берегу стоячи, їх крестити.
Священиці, кождому з них даючи з особна імена і молитви над ними, до крещенія святого належачії, читаючи, крестили всіх во ім’я отця і сина і святого духа.
Того ж дня сам митрополит Михаїл всіх дванадцяти синов Владимерових, которих з розних жон мів, особно в криниці окрестив. І од того часу тую криницю над Дніпром, где ся оні крестили, і по сей день Хрещатиком кияне зовуть.
По святом крещенії молився господу богу святий Владимир так:
— Боже, сотворивий небо і землю, призри на новокре-щенних людій твоїх сих, дай їм, господи, істинно познати тебе, бога правдивого, утверди їх в православной вірі. І мні поможи, абим звитяжив так видимих, як і невидимих всіх неприятелей. Амінь.
По том зараз Владимир послав по всіх містах і селах крестити всіх, которії-кольвек били в його панстві. А єсли би ся хто крестити не хотів, на таких караннє яко на непослуш-пих постановив.
Приказав теж болванов палити, крушити і божниці до грунту вивертати, а на тих місцях церкви святії ставити.
А найпервій сам поставив церков в Києві во ім’я пресвятая богородиця праве царським коштом, на которую і десятини
зо всього панства свойого казав давати. Которую і тепер зовуть Десятинною.
Тут спомнім о болванах, которих оні міли за боги, не іж би годні били і споминання, але аби-сьмо познали, якою сліпотою болвохвальства на той час диявол посліпив бив людей і до якого шаленства приводив і ошукання же не тільки не знали правдивого бога, але єще і бездушним німим речам, од людей учиненим, належачую честь бозькую оддавали.
Первий теди в них бог бив Перун, з дерева учинений на образ чоловічий. Голова йому била срібраная, а уси золотії. В которого камінь бив в руках вельми ясний. Пред которим огнь завше горів. А єсли би ся трафило за недозорством попа їх служачого огню згаснути, такого без вшелякої