Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Так само на означення господині маємо: grihini, grihadevi (досл. «богиня оселі»), grihapatni (санскр. patni, досл. «захисниця», «берегиня», тотожне укр. пані), grihamеdhini (санскр. medha — «пожертва», «дар» споріднене з укр. мзда) grihadipti, досл. «світло/окраса оселі» (санскр. dipti — «сяяння», «світло», «блиск», «краса»; пор. укр прізвище Диптан), grihasvamini (санскр. svamini — «господиня»), grihasthinі або gehasthini (пор. укр. ґаздиня). Оскільки санскр. griha має варіант geha, то всі наведені терміни й наступні імена можуть вживатися і з ним.
Чоловічі й жіночі імена з компонентом griha/geha. Жіночі: Ґріхіні — «Господиня», Ґріхапатні — «Пані дому/оселі», Ґріхадеві, досл. «Богиня дому/оселі»; Ґріхалакшмі, досл. «Лакшмі оселі», де Лакшмі — дружина Вішну-Всевишнього, богиня шастя, добробуту й родинної злагоди, тотожна слов’янській Ладі та балтійській Лайме; Ґріхаканья, досл. «Донька оселі/дому» (санскр. kanya — «діва», «дівчина» ми вважаємо спорідненим з назвою Канів, де є Дівич-гора; сюди ж — численні українські гідроніми типу Дівка, Дівиця, Дівуха, Дівичка, Дівоча тощо). Чоловічі імена: Ґріханаяка, досл. «Ватажок дому/оселі» — одне з імен Сонця; Ґріхапаті, «Захисник оселі» (санскр. pati, досл. «той, що захищає», споріднене з укр. батько й рос. батя) — також ім’я Сонця і бога вогню — Аґні тощо (HN, 142). Термін griha-pravesha означає «вхідчини», «новосілля», а також обряд освячення оселі.
Тож укр. ґазда споріднене з санскр. grihastha, gehastha — «хазяїн», «господар». А що це не випадково, засвідчує інший індійський термін gosayin — «господар», досл. «власник корів/худоби», який має свого українського двійника — хазяїн.
Це підтверджує, що в українців відбита не лише санскритська термінологія, пов’язана з чотирма суспільними станами, а й термінологія, пов’язана з періодами людського життя. <320>
Ашваратха — ґоратха, ашваяна — ґояна
Як відзначають дослідники, українці розрізняють вози, в які впрягають волів — воловий запряг, воловий віз, у чумаків — мажа, і ті, в які впрягають коней — кінський запряг, кінський віз. Кінські вози легші, а замість волового дишла у них часто дві голоблі (ВСЭ, 168). Ці дані цікаві тим, що такі само запряги існували в Індії <320> й означалися спеціальними термінами: санскр. ashvaratha (хінді ashvarath) — «кінський запряг», «кінський повіз» і санскр. goratha (хінді gorath) — «воловий запряг», «воловий повіз». Синонімами до цих двох термінів є санскр. ashvayana (хінді ashvayan) i санскр. goyana (хінді goyan). Тобто маємо терміни ашваратха-ашваяна для кінського запрягу й ґоратха-ґояна для волового запрягу.
Санскр. goratha, goyana, хінді gorath, goyan означає «повіз, що його тягнуть воли, бики або корови», «воловий/бичачий запряг» Термін складають компоненти go+ yana, де go — «бик», «віл», «корова». А ratha (хінді rath) і yana (хінді yan) — «віз», «повіз», «підвода», «колісниця», «засіб пересування» (СРС, 196, 530, 537). Тобто ratha-rath i yana-yan — синоніми й можуть взаємозамінюватися. Відповідно санскритські назви для кінського запрягу ашваратха й ашваяна, хінді ашваян (санскр. ashva — «кінь»; CРC, 82). Аshvaratha може мати й форму з переставленими компонентами, тобто rathashva.
Водночас ratha ще означає «воїн на колісниці», «воїн», «герой» (СРС, 537). Це спонукає співставити санскр. ratha з укр. ратник — «воїн», «боєць», тим більше що санскрит знає слова rathik і rathnik — «колісничний воїн». Не виключено, що укр. ратник споріднене з цими індійськими словами.
Ашваратха-ґоратха й ашваяна-ґояна з воїнських та селянських термінів поступово стали воїнсько-селянськими іменами й прізвищами. Імена, посталі з цих термінів, незрідка мають боги й видатні постаті індійської міфології та епосу.
Відбилися ці терміни й у топонімах і гідронімах. Наприклад, у назві Ґоратхаґірі на сході Індії, досл. «Гора ґоратха» або «Гора Воловий запряг» (санскр. giri = укр. гора). Вона згадується в «Махабгараті», джайнських і санскритських джерелах. Фортецю Ґоратхагірі, розташовану на горі, штурмувало численне військо царя Кхаравели з держави Калінґа, котрий, узявши фортецю, одразу рушив на Маґадгу, сусідню державу. З Ґоратхаґірі було видно кордони Маґадги (Law, 220).
«Махабгарата» згадує ріку Ашваратха — «Кінський повіз», «Кінська колісниця». Що досить незвично для назви ріки, проте є й інші річкові назви з ратха: Джйотіратха, «Промениста колісниця» — притока річки Шона, Чітраратха, «Барвиста колісниця» — відома в давнину річка, називана й Ратхачітра.
Священна Ґанґа має назву Бгаґіратхі — «Бгаґіратхина», за іменем легендарного царя, через якого священна ріка спустилася з небес на землю. А син річки-богині Ґанґи — Бгішмака (україн<321>ське прізвище Бушмака) має друге ім’я Бгаґіратхіпутра — «Син Бгаґіратхі-Ґанґи» (санскр. putra — «син», putri — «дочка»; пор. укр. прізвища Путра, Путря, Путрик, Путренко й село Путрівка на Київщині).
Ім’я Деваратха — «Божественна колісниця» або «Колісниця богів» має значеннєвого двійника — Деваяна (хінді Дев’ян). На українському грунті санскр. deva, хінді dev — «бог» має форму дей. Це відбито в українських прізвищах Дей, Болудей, Білдей, Матирдей тощо (див. окрему статтю про Дей). Болудей і Білдей — українські різновиди санскритського та хінді імен Баладева й Бальдев, яке мав старший брат Крішни і яке означає «Могутній бог». У боспорських написах ІІІ ст. це ім’я грецька мова передає як Балодей. Тож можна припус тити, що слов’янське чоловіче ім’я Деян (Дей+ян) — споріднене з санскритським Деваяна й хінді Дев’ян.
Жіноча форма чоловічого імені Деваяна — Деваяні. Таке ім’я мала дружина царя Яяті, мати синів Яду й Турвашу. А Яду — родоначальник ядавів, племені, яке споріднене з літописними ятвягами і з якого походили Крішна та його старший брат. Імена обох братів рясно відбиті в українців як прізвища (ТРС, 51–57). Деваяні звали й дружину Сканди, бога війни, сина бога Шіви та його дружини Парваті, імена яких теж відбиті в українців як прізвища.
Є чоловіче воїнське ім’я Махаратха — «Велика колісниця», що його мав син мудреця-воїна Вішвамітри.
