Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки
— Ви що б’єтеся?
— Пропав наш батько та покинув нам чотири штуки: люльку таку, що сама куриться і кінця нема, капшук такий, що скільки всадиш руку, стільки грошей виймеш, килимок-самоліт і шапку-невидимку, і ми не можемо поділитися ними.
— Я вас розділю! Одійду од вас у другий кінець ниви, хто перший добіжить, того все буде!
Поставали вони всі три, а він у другому кінці НИви і — каже:
— Як ти, килимок-самоліт, понесеш мене: понад лісом чи через ліс?
— Ні, — каже, — понесу понад лісом.
Тут вони ану тільки бігти, він сів на килимок-самоліт, усе забрав і полетів понад лісом.
— Неси, — каже, — до старшої сестри.
Прилітає він на десяте королівство, побачила сестра і каже:
— Брате любий! Чого це ти прилетів сюди! Мій муж прилетить, тебе з’їсть.
— Не боюсь я його.
Вона вискочила і каже:
— Брате мій, уже муж летить.
Зашумів ліс, вітер… Він шапку-невидимку надів і став. Влітає муж:
— Фе, русином чути!
— Муже мій, ти по Русі літав, русом напахався, і тута тобі чути.
— Ні, жоно, русином чути!
— Як я скажу, то ти його з’їш.
— Ні, жоно моя, не з’їм.
Він шапку-невидимку зняв і став перед ним. Змій йому каже:
— Швагер милий, сідай зо мною їсти й пити.
Пили і їли троє днів.
— Я хочу від тебе йти.
А він йому говорить:
— Будеш ти мати важку пригоду — бережись, нà тобі золоту пір’їнку, як буде скрутно, то згадай собі про мене, зробиш огонь і припалиш її, то я тобі стану у помочі — прилечу до тебе…
— Бувай здоровий, швагре милий.
Вийшов на двір і говорить:
— Килимок-самоліт, як ти мене понесеш: понад лісом чи через ліс?
— А куди тобі треба?
— До середньої сестри.
— Понесу понад лісом.
Прилітає до середньої сестри, а вона і каже йому:
— Брате любий! Чого це ти прилетів сюди! Мій муж прилетить, тебе з’їсть.
— Не боюсь я його.
Вона вискочила і каже:
— Брате мій, уже муж летить.
Зашумів ліс, вітер… Він шапку-невидимку надів і став. Влітає муж:
— Фе, русином чути!
— Муже мій, ти по Русі літав, русом напахався, і тута тобі чути.
— Ні, жоно, русином чути!
— Як я скажу, то ти його з’їш.
— Ні, жоно моя, не з’їм.
Він шапку-невидимку зняв і став перед ним. Змій йому каже:
— Швагре милий, сідай зо мною їсти й пити.
Пили і їли троє днів.
— Я хочу від тебе йти.
А він йому говорить:
— Будеш ти мати важку пригоду — бережись, на тобі золоту пір’їнку, як буде скрутно, то згадай собі про мене, зробиш огонь і припалиш її, то я тобі стану у помочі — прилечу до тебе…
— Бувай здоровий, швагре милий.
Подякував він йому, вийшов на двір і питає:
— Килимок-самоліт, як ти мене понесеш: понад лісом чи через ліс?
— А куди тобі треба? — каже килимок.
— Неси, — каже, — мене до найменшої сестри.
— Понесу, — каже, — вверх лісом.
Прилетіли до найменшої сестри, вона побачила і питає:
— Брате милий, чого ти прилетів? Мій муж, як прилетить, то тебе з’їсть.
— Не боюся, — каже, — я твого мужа.
— Уже, — каже, — мій муж летить.
А тут як зашумить ліс, як підніметься вітер — тріщить, ламає, таке піднялося, що Господи!..
Прилітає змій з дванадцятьма головами:
— Фе, фе… Русином чути!
— Муже мій, — каже вона, — ти по Русі літав, русином напахався, і тут тобі чути.
А брат її надів шапку-невидимку і стоїть собі у кутку.
— Ні, — каже змій, — русином чути!
— Я б, — каже, — тобі сказала, хто тут є, та ти його з’їси.
— Ні, — каже, — жоно моя, не з’їм.
Він шапку зняв, а змій йому й каже:
— Сідай, швагре милий, зі мною їсти і пити.
Наїлись, напились — три дні їли…
— Я, — каже, — хочу від тебе їхати.
А він йому говорить:
— Будеш ти мати важку пригоду — бережись, нà тобі золоту пір’їнку, як буде скрутно, то згадай собі про мене, зробиш огонь і припалиш її, то я тобі стану у помочі — прилечу до тебе…
— Бувай здоровий, швагре милий.
Від третьої сестри він відправляється до батька, до матері, летить та по дорозі попадає у п’яту землю, а в того короля у його землі єдина дочка вганяє багато народу, і стають з нею на вагу, на якій вибирала собі за мужа такого, який її може переважити. Та не знайшлося і з тисячі бодай одного такого, щоби її переважив.
Сорок сажень вишини вага! І кому не вдасться її переважити, то йому й голову знімуть. Але вже ніхто не хоче з нею на переваги йти, і плаче народ, бо багато погублено. Він говорить:
— Килимок-самоліт, зупинися тут.
Він зупинився, а той парубок і питає:
— Люди Божі, чого ви плачете?
— Чоловіче добрий, нема вже в світі такого чоловіка, який нашу королівну переважить.
— Не журіться, люди! На другий день, як Бог дасть, то я буду там.
Закінчили вже вагу тую увечері і порозходились по домах, а на другий день, щоб усі були і ставали на вагу. Він вечором приходить до тієї світлиці, де вона проживала, але охорона стояла біля тієї світлиці і нікого до неї не пускала. Він шапку-невидимку вдів, йде просто і ніхто його не бачить. Приходить у тую світлицю, де сама вона. Коли тут приходить батько й мати і кажуть:
— Дочко наша мила, нащо ти стільки багато народу збавила?
– І доти буду збавляти, доки я не найду друга такого, як і сама.
Почув це хлопець, стоячи у тій світлиці, і говорить:
— Доволі вже губити!
Вони всі зглянулись — хтось говорить, а нікого не видно. Полягали вже спати, підступився він до королівни і каже:
— Королівська дочко, від чого ти така важка?
Вона крикнула:
— Батьку! Хтось в моїй світлиці є!
Прибігають до неї:
— Чого ти, дочко, лякаєшся?
— Батьку мій, хтось мені говорить і питає мене, чому така ти важка?
— Дочко мила, то у сні здалося.
— Ні, батьку, не спала я ще.
— Другий раз як скричиш, то велю тобі голову зняти, як ти другим.
Вони пішли знову спати, а він знову приступає до неї:
— Скажи, королівська дочко, через що ти така важка?
Вона говорить:
— Скажи, хто ти такий?
А він третій раз питає:
— Скажи, через що ти така важка?
— У мене є перстень такий, що як я накладу того персня, то мене