Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту - ХОН Юні
Припустімо, ви активуєте всю свою емпатію, але залишаєтеся ні з чим, бо не проживали того, що відчуває ваш співрозмовник, і не можете уявити себе в такій ситуації. То що, треба сказати: «Вибач, не розумію»?
Як хірург може оперувати пацієнта, цілковито пройнявшись його болем? Одна з моїх найближчих подруг — лікарка. Вона не дозволила б мені стати її пацієнткою. Чому? Тому що надмірне співчуття до мене як до подруги завадило б їй об’єктивно оцінити стан мого здоров’я.
Справжній майстер нунчі може зрозуміти почуття іншої людини незалежно від того, «резонує» він з нею чи ні. Використання нунчі означає, що ви розумієте ситуацію, навіть якщо не маєте нічого спільного зі співрозмовником. Навіть якщо ви спілкуєтеся різними мовами.
Блокатор нунчі 2: говірливість цінують більше, ніж мовчазливість і небагатослівність
У західних культурах часто засуджують мовчазні роздуми, аж до жахливого абсурду: коли після нашого запитання хтось мовчить, думаючи над відповіддю, ми кажемо: «Агов, Земля викликає Тома! Ти мене почув?»
Люди, які не можуть впустити тишу до свого розуму, узагалі не здатні використовувати нунчі. Важливість притишення думок стає зрозумілішою, якщо згадати, що нунчі не цілковито обумовлене культурою — багато в чому це вроджена здатність. Нунчі ґрунтується на повазі до всіх п’яти чуттів, інтуїції (яку багато сучасних ґуру називають «шостим чуттям») і давньої, мудрої частини мозку, яка відповідає за інстинкти.
Певною мірою мозок можна поділити приблизно на три частини. Перша, неокортекс, відповідає за те, що ми називаємо раціональним мисленням, і в приматів становить основну частину кори головного мозку — це так звана нова кора. Неокортекс еволюціонував останнім, а в житті окремої людини його формування потребує більше часу, ніж формування інших частин мозку. Інакше кажучи, це наймолодша мозкова ділянка, яку, утім, уважають «найрозумнішою».
Друга за віком частина — це лімбічна система, яка є в усіх ссавців. Вона відповідає за емоції. Найстаріша ж — базальні ганглії, «мозок плазунів», який відповідає за інстинкти й виживання. Зони мозку, відповідальні за нунчі, так би мовити, розподілені в усіх цих трьох частинах — неокортексі, лімбічній системі й базальних гангліях, — і неокортекс відіграє тут аж ніяк не провідну роль.
Сучасні люди Заходу найбільше цінують саме свій величезний неокортекс. І це зрозуміло, адже без нього ми не були б людьми. Проте він зчиняє багато галасу, заважаючи нам почути щось важливе від інших частин мозку — та й тіла загалом.
Щоб налаштуватися на давні й мовчазні частини мозку, які відповідають за інстинкти, потрібно навчитися певним прийомам, які допоможуть притишити голосну й вимогливу молодшу частину мозку (часом її називають «мавпячим мозком», оскільки вона завжди намагається дотягтися до чогось нового). Саме тому духовні лідери й філософи — від Будди, Ісуса, Марка Аврелія, талмудистів, ранніх католицьких схоластів до Екхарта Толле — закликали людей до медитації, молитов і мовчазливості. Зберігання спокою — найкращий спосіб вправляння в нунчі.
Мовчання — це просто, але аж ніяк не легко. У декого медитація та молитва викликають відразу, і мені не вдалося їх переконати. Проте існують і «світські» методи, за допомогою яких ви можете заспокоїти свідомість, якщо вам не до вподоби релігійні.
Можете вдатися до прийому, який використовую я: відчуваючи, що думки шалено вирують у голові, я подумки повторюю чи перефразовую кожне речення мого співрозмовника під час розмови. Це дає мені змогу не нервувати й не перебивати співрозмовника, а ще людині здається, ніби я уважно дослухаюся до її слів… бо я й справді до них дослухаюся! Слухаючи співрозмовника, ви щонайшвидше здобудете його довіру й симпатію. Річ у тім, що (як іще до мене зауважували багато видатних мислителів) одна з найважливіших людських потреб після потреби в їжі й безпеці — це потреба бути почутим. Більшості людей навіть однаково, чи погоджуєтеся ви з ними, головне — що ви слухаєте.
Блокатор нунчі 3: екстравертивність цінують більше, ніж інтровертивність
З якоїсь причини екстравертів уважають здоровими та щасливими, а от інтровертів — антисоціальними та смутними. Коли в подружжі один екстраверт, а другий — інтроверт, вони можуть часто сваритися, коли до них приходять гості, і це повторюється знов і знов: «Чого ти там ховаєшся, якщо наші друзі тут?» У більшості випадків друзі стають на бік екстраверта й витягають мовчазного товариша з його сховку, щоб він «здійснив свій внесок до спілкування».
Екстравертові в цій ситуації варто замислитися над правильністю своїх припущень. Чому ви так упевнені, що інтроверт ніяк не впливає на настрій присутніх? Якщо відстороненість інтроверта вас бентежить, чому ви вважаєте, нібито це його провина, а не ваша? Чому б вам просто не уявити, що ви зібралися у вітальні XIX століття й усі змушені сидіти саме там, бо це найтепліша кімната в оселі, де кожен може займатися рукоділлям, грати, спати тощо?
Коли випаде нагода, спробуйте поспілкуватися з інтровертом і краще з ним познайомитися. Найімовірніше, він знає більше, ніж будь-хто, про взаємини ваших друзів. Відстороненість інтроверта дає йому змогу зауважити загальну динаміку взаємин усіх присутніх та проаналізувати мову їхніх тіл — а екстраверт може навіть не помітити цього.
Блокатор нунчі 4: гостроязикість цінують більше, ніж «обтічність»
У дитинстві однією з моїх найулюбленіших книжок була дитяча повість Роальда Дала «Джеймс і гігантський персик»19. Джеймс, утративши батьків, зустрічає незнайомця. Той дає хлопчикові чарівні крокодилячі язики, але Джеймс випадково впускає мішечок з язиками на землю, і на дереві виростає гігантський персик. У ньому Джеймс подорожує світом з відчайдушною командою величезних комах-мутантів. Коли персик опиняється неподалік від узбережжя Португалії, на нього нападають акули, проте він занадто великий і круглий, тому акули не можуть його вхопити, і все закінчується добре.
Ця історія завжди нагадувала мені про нунчі. Хотілося стати схожою на гігантський персик Джеймса: він був такий круглий, великий та обтічний, без гострих виступів, за які хтось міг би вхопитися, щоб скористатися ним. Обтічному персику акули не страшні.
Західне суспільство заохочує нахабних, гострих на язик людей. Нічого дивного, адже зухвальці намагаються привернути до себе увагу, тож ми частіше їх помічаємо. Проте гостроязикість призводить до двох наслідків. По-перше, гостра на язик людина може мимохіть образити співрозмовника. По-друге, якщо не тримати язика за зубами, то за нього схопити можуть. І більше не відпустять. Якщо ж ви спілкуєтеся обтічно, розмови у вас гладесенькі-рівнесенькі, голки
