Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Кідрук

кухні, що незабаром підійде до них. Рута продовжувала стовбичити посеред коридору, прочісуючи пальцями сплутане волосся. Вона всміхалася, проте ейфорія поступово спливала, натомість у животі бралося намотувати кола неприємне порожнисте відчуття. Рута нещодавно переглянула «Чорнобиль» від HBO, а тепер почувалася так, ніби щойно пройшла фазу «радіаційної ейфорії», коли відразу після опромінення людину опановує відчуття піднесення, яке, втім, швидко минає, після чого… ну, починається реальне життя.

Її нудило. Міцний запах кави, що линув із кухні, ледь не збивав з ніг. Рута відступила від проходу до зали, щоби прибрати з поля зору батька, повернулася до дзеркала й зустрілася очима з власним відображенням. І що тепер? Надворі сяяло сонце, у залі шурхотів вентилятор, Григір в самих трусах допрасовував сорочку перед виходом на роботу. Проте все буде інакше, щойно на землю впаде ніч. Щойно вона заплющить очі, від цього показного спокою не залишиться й сліду.

Вночі. Все. Буде. Інакше.

«Господи, що я накоїла?»

По той бік сну на неї чекає ціла зграя істот, що прагнуть випиляти її з реальності.

Дівчина тупилась у підпухле після сну обличчя та не могла вдихнути. Здавалося, спека випалила весь кисень у квартирі.

74

За кілька хвилин Рута опанувала себе. Вона знала, на що зважувалася, а тому нема чого нарікати.

Коли Аміна приєдналася до Іллі та Інді, Рута прослизнула на кухню, всілася на табуретку під холодильником і, підтягнувши ноги до себе, обхопила коліна. Замість жувати шмарклі треба міркувати, як тепер діяти. Передусім слід подбати про велосипед. На восьмому поверсі користі з нього ніякої, і навряд чи в неї буде час спускати його, але дівчина прикинула, що зможе спати на вулиці. З велосипедом в обіймах. Принаймні якийсь час. Друге – потрібно купити у «Вопаку» енергетиків. Багато енергетиків. Третє – не забувати ставити будильник, як радила Анна Чорнай. Рута взяла до рук телефон, відкрила «Будильник» і в налаштуваннях обрала повторювати сигнал щопівгодини. Повагавшись, зменшила інтервал до п’ятнадцяти хвилин, а потім… дещо вигадала. Вона почувалася невиспаною та припускала, що за кілька хвилин, якщо їй не заважатимуть, знову засне. Рута поглянула на годинник. За чверть десята. Тоді перевела очі на екран і виставила будильник на 9:50. Вона спробує закуняти, всього на кілька хвилин, влаштує коротку вилазку по той бік, щоб дізнатися, що на неї чекає.

Дівчина зробила звук у будильнику на максимальну гучність, притулилася головою до бокової стінки холодильника та заплющила очі.

75

Спершу щось неголосно гупнуло у вікно зали. Скло не розбилося, лише задеренчало. Так, наче в шибку влетіла ворона. Чи голуб. Чи, може, Григір щось упустив?

Рута подумала: ну хіба тут заснеш?

А потім пролунали три важкі удари у вхідні двері. Останній такий потужний, що стінами розійшлася хвиля дрібного тремтіння. І тільки після цього дівчина усвідомила, що щось не гаразд. Вона більше не відчуває тепла від радіатора на задній стінці холодильника та не чує гудіння компресора. Рута розплющила очі й замліла. Темно. Вона ледве розрізняла газову плиту з облупленою фарбою на кутках, гори розбитого посуду, перехняблену люстру. Черкнувши пальцями по стіні за спиною, згребла пучками сірий липкуватий мох на кахлях.

Вона вві сні.

Бляха.

І хтось щосили гатить у двері її квартири.

Дівчина підвелася та визирнула у вікно. Зловісна чорнота пульсувала за лічені метри від стіни будинку. Вчепившись обома руками у мертвий телефон із електролітними плямами на корпусі – просто тому, що мусила за щось учепитися, – Рута на негнучких ногах вибралася з кухні в коридор. Стала за два кроки від вхідних дверей. Удари тепер змінювали один одного. З-за одвірка вихоплювалися хмарки пилу, на дірявий килимок біля порога сипалися шматки штукатурки, а в щілину між дверима та порогом, неначе дим, прослизали блискучі темно-фіолетові пасма.

Фак, фак, фак…

Думки в голові немовби перекривали одна одну. Припускаючи, що це через пітьму, Рута затамувала подих, нахилилася до дверей і припала до вічка. У щільній темряві коридору час від часу спалахувало щось схоже на електричну дугу бузкового кольору. Її сяяння якраз вистачило, щоб дівчина роздивилась і, закричавши, миттю відсахнулася. Потвори. Десятки потвор. Повзають по стінах, повзають одна по одній. Сходовий майданчик просто напханий істотами, що корчаться, звиваються та тягнуться до дверей її квартири. Рута ніби до банки з колорадськими жуками зазирнула.

Схоже, вони почули її крик – відчули присутність за дверима, – бо удари почастішали. Дверна рама просто на очах почала кришитися та відділятися від стіни.

Рута позадкувала. Відступила на п’ять кроків і, порівнявшись із входом до зали, знову вловила дзвінке «дун-н-н» від удару об шибку. Дівчина повернула голову. На тлі чорноти, що мінилася за вікном, було важко що-небудь розгледіти, але Рута все ж побачила істоту ззовні будинку – вона розкарячилася на підвіконні, невідь-як тримаючись за віконну раму. Істота зірвалася б, якби вивільнила руки, тож намагалася самою лише головою розтрощити скло.

Дівчина продовжила відходити. Краєм ока зауважила, що у батьківській спальні начебто трохи світліше, і тієї самої миті вхідні двері не витримали. З металевим скреготом зірвались із завіс, пролетіли половину коридору та гепнулися на підлогу.

Істоти ввалилися до квартири суцільною тріпотливою масою. Рута знала їх усіх: Інді, Аміна, Григір, Лара, Тимофій Русецький, капітан поліції Гайдаш, водій фургона, що вчора по обіді зупинився навпроти магазину «Сапсан», її вчителі, Анна Ігорівна, батьки Іллі Ісаєва і, певна річ, сам Ілля. Хлопець здавався на голову вищим, ніж у реальному житті, та якимось розбухлим. Неначе мрець, що сплив на поверхню, тиждень пролежавши у стоячій воді.

Рута розтулила рота, щоб заверещати, і тоді…

76

…телефон надривався в її руках. Світ довкола поплив – спершу накренився, а потім підлога немовби стала дибки й ударила Руту в лице. За мить дівчина зрозуміла, що це не підлога наступає на неї, а вона сама летить униз головою з табуретки, проте руки виставити не встигла і, гучно зойкнувши, проорала носом килим.

Обличчям розповзлися струмки пекучого болю. Рута піднялася на одній руці над підлогою, а другою торкнулася кінчика носа й аж шикнула від болю.

Будильник продовжував розкотисто теленькати.

– Ти там заснула? – пролунав із великої кімнати голос Григора.

З Рутиного носа на килим упала краплина крові. Вона машинально спробувала її змахнути, але тільки глибше втерла у ворс.

«Чорт».

– Ні!

– То чому не відповідаєш? – обурився батько.

Дівчина натиснула «Завершити», і теленькання