Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

— Та всього потроху, — відказав Хорст, кинувши чолов'язі монету.

— Зрозуміло, пане, — посміхнувся той. — Тільки вам не варто боятися старого Ульріха, слово честі!

Шукати Кловіса довелася доволі довго, оскільки на березі його ніде не було. Мандрівники пішли до нього додому, а той саме саджав на городі квіти. Це був міцний дідусь із обвітреним обличчям та сивою бородою. Вони близько години вмовляли його погодитись на подорож, адже був не сезон, а потім рушили оглядати баржі, що називалися «Мерібелл», «Еделін» та «Червоний кабан». Кожна з них мала сімдесят футів завдовжки, двадцять футів завширшки й була пофарбована в іржаво-червоний колір. Замовники зазирнули в трюми, їх можна було накрити брезентом. Від капітана вони дізналися, що на кожному судні можна встановити щоглу.

— Вони відрізняються від інших барж, — пояснив Кловіс, — і ви можете не боятися, що вони перекинуться під час негоди. Утім, ці баржі не призначені для далеких подорожей морем, тож на них слід триматися ближче до берега. До того ж, зараз не найкращий час для плавання, адже тут щодня штормить.

— Ви маєте команду для всіх трьох суден? — спитав Роран.

— Та ні, — замислився на якусь хвильку старий Кловіс. — Майже всі, кого я мав на приміті, подались полювати на тюленів. Я потребую їхньої допомоги тільки тоді, коли треба вантажити врожай, а в інший час вони заробляють, як хочуть.

Роран замислено пройшовся по «Еделіні», шукаючи пошкоджень. Баржа була старувата на вигляд, незважаючи на те, що деревина здавалася міцною, а фарба свіжою.

— Якщо ми знайдемо людей для команди, то скільки коштуватиме подорож на всіх трьох баржах до Тейрма? — нарешті спитав юнак.

— Усе залежить ось від чого, — хутко озвався Кловіс. — Наші моряки заробляють по п'ятнадцять монет на день, плюс стільки харчів, скільки вони зможуть з'їсти, а також який ковточок віскі. Скільки ви дасте своїм людям — це вже ваша справа. Я не вноситиму їх до загального кошторису. Зазвичай ми ще беремо охорону для кожного з кораблів, але зараз…

— Зараз усі на полюванні, я розумію, — урвав його Роран, — тож охорону ми спробуємо забезпечити самі.

— Ну що ж, нехай буде так, — кивнув Кловіс. — Окрім платні для команди, я прошу ще дві сотні… плюс оплата ремонту в разі пошкодження кораблів, а ще дванадцять відсотків із прибутку за реалізацію вашого товару.

— Ми не матимемо прибутку з нашого товару, — твердо мовив Роран.

— У такому разі, — почухав потилицю старий, — я прошу ще чотири сотні після завершення подорожі. Але дозвольте спитатися, що ж ви таке збираєтесь перевозити?

— Худобу, — недбало відказав юнак.

— А яку саме?

— У нас різні тварини, — чемно пояснив Роран у відповідь.

— А навіщо ж ви везете їх до Тейрма? — не вгавав Кловіс.

— На те є свої причини, — посміхнувся Роран. — Чи, може, ви хочете доправити нас кудись іще далі?

— Ні-ні! — замахав руками старий. — Тільки до Тейрма, далі я не плаваю, бо в мене родина!

— То коли ви будете готові?

— Ну, десь за п'ять-шість днів, — удавано замислився Кловіс. — Або вже краще за тиждень, бо маю деякі справи.

— Плачу ще десятку, — сказав Роран, — і відпливаємо післязавтра.

— Ні, не можу.

— Тоді дванадцять.

— Гаразд, післязавтра, — згодився хитрун. — Гадаю, на той час я вже буду готовий.

— Зачекаєте, доки я переговорю з друзями? — спитав юнак.

— Як скажете, пане, — відповів на те Кловіс, йдучи геть. — Але як вас звати, бо я недочув?

— Міцний Молот, — люб'язно посміхнувся Роран. — Мене звати Міцний Молот, зрозуміло?

— Авжеж. Дуже гарне ім'я.

Коли старий відійшов на безпечну відстань, мандрівники стали сперечатися.

— Ми не можемо його найняти! — напався на юнака Хорст. — Де ми візьмемо стільки грошей?

— Але й зволікати ми теж не можемо, — заперечив той. — Купувати баржі ми не збираємось, та й керувати ними ніхто з нас не вміє, але команді ми заплатимо.

— Усе одно, дуже вже дорого, — насупився Хорст.

— А що як погодитись на дві сотні завдатку, — аж засяяв Роран, — а після прибуття до Тейрма вкрасти баржі й нейтралізувати Кловіса з його командою? Так нам не доведеться платити ще чотириста монет, а за час подорожі ми вже якось навчимося давати раду з кораблем.

— Ні, мені не подобається це шахрайство, — відповів старий коваль. — Це проти моїх правил.

— Мені теж не дуже подобається. Але спробуй, вигадай щось інше, — озвався юнак.

— Гаразд-гаразд, тільки як нам непомітно провести людей на баржі?

— Нехай зберуться десь за містом, — знизав плечима Роран.

— Гаразд, — зітхнув Хорст. — Кличте вже того Кловіса, бо час підписувати угоду.

Того вечора втікачі зібралися біля вогнища, аби поділитися враженнями від своїх відвідин Нарди. Дивлячись на полум'я, Роран мовчки слухав Гертруду й трьох братів, що розповідали селянам про свої пригоди в місті. Звістка про те, що Рорана розшукують, викликала неабияке занепокоєння серед слухачів.

Коли Дармен завершив свою оповідь, Хорст став на його місце й коротко пояснив, що під цю пору в місті дуже мало кораблів, а також розповів про те, що на них чекає подорож на баржах. Та щойно він скінчив, звідусіль залунали обурені вигуки невдоволених селян.

— Баржі? — репетував, бризкаючи слиною, Лоринг. — Люди, які ще баржі? Ми не хочемо ніяких смердючих барж!

— Тихо! — гаркнув Делвін. — Хіба ми якась скотина, що станемо горлати серед ночі? Авжеж, Лоринг має рацію, баржі не годяться, бо вони дуже повільно рухаються. Та й надто довго ми будемо у відкритому морі, а моя Елейн вже на шостому місяці. Хіба ж вона витримає під палючим сонцем цілі тижні?

— Ми можемо закрити трюм брезентом, — пояснив Хорст. — Звісно, цього не досить, але він усе ж таки захистить нас від дощу та сонця.

— Мене хвилює інше, — вийшла вперед Бірджит. — Як щодо двохсот монет, які ми мусимо заплатити Кловісові? Частину з них уже витрачено, чи не так? А що ж далі? Грошей у нас нема, лишилося кілька голів худоби… Навіть якщо ми, немов пірати, захопимо баржі, то як житимемо в Тейрмі?

— Головне туди дістатися, — буркнув Хорст. — А як будемо в Тейрмі, тоді вже й думатимемо про майбутнє. Можливо, доведеться діяти ще більш рішуче.

— Та куди ж іще? — глузливо вигукнув Лоринг. — Хіба не буде вже з нас тієї рішучості? Хіба ми щойно не врятувалися з Хребта? Хай там як, але я не поїду тими триклятими баржами, призначеними для худоби. Ми не худоба, затям! Нам потрібен корабель із каютами й ліжками, де можна бодай спокійно спати.