Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

— Ми залишили їх у таборі, — встряв у розмову Хатмунд, кивнувши кудись зовсім не туди, де насправді був їхній табір.

— Нема грошей, щоб зупинитися в місті, чи то як? — глузливо поцікавився охоронець, підіймаючи алебарду й жестом наказуючи напарнику зробити те саме. — Гаразд, проходьте. Але поводьтеся добре, бо отримаєте на горіхи.

Увійшовши в браму, Хорст потягнув Рорана подалі від дороги й зашепотів йому на вухо:

— Що ж ти таке їм наплів? Перевіряти горщики молотом, га?

— Погляньте-но! — смикнула старого за рукав Гертруда.

Неподалік від брами на дошці оголошень висів пожовклий пергамент. У ньому йшлося переважно про офіційні заяви уряду та місцеві події, але в самісінькому центрі був портрет Рорана, хоча й без бороди. Його розшукували як небезпечного злочинця.

Роззирнувшись довкола, нажаханий Роран пильніше придивився до оголошення про його розшук. Він, звісно, розумів, що Імперія переслідуватиме втікачів, але не сподівався, що це станеться аж так швидко. «Певно, Галбаторікс докладає всіх зусиль, витрачаючи чималі кошти, аби тільки схопити нескорених селян, — розмірковував юнак. — Коли вони були на Хребті, то гадали, що ворогів уже не існує.

А тепер оце ось оголошення, розвішане по всій Імперії…» Юнак гірко посміхнувся, радіючи бодай з того, що перестав голитись і, як і решта мандрівників, вигадав собі нове ім'я.

В оголошенні також була вказана й винагорода за спійманого злочинця. Незважаючи на те, що Герроу не вчив Рорана й Ерагона читати та рахувати — він гадав, що досить буде знати лише ціну на свій товар, і тоді тебе вже ніхто не обдурить, — Роран усе-таки зрозумів: Імперія пропонує за нього десять тисяч корон. Це навіть трохи потішило його самолюбство, бо таких грошей могло б вистачити на довге й щасливе життя.

Усміхнувшись, юнак глянув і на інше оголошення, що висіло поруч… і його немов блискавка вдарила. Це був Ерагон! Виходить, він живий, якщо на нього також полюють!

Зітхнувши й роззирнувшись навсібіч, Роран знов прикипів поглядом до пергаменту, намагаючись бодай приблизно збагнути, чому шукають малого. «Певно, це якось пов'язано з тим триклятим каменем, а також із візитом разаків до Карвахола», — міркував він, не знаходячи в оголошенні суми винагороди.

— У чому ж його звинувачують? — спитав юнак Гертруду.

— Вас обох звинувачують у зраді, — зиркнула знахарка на пергаменти. — Тут сказано, що Галбаторікс подарує титул графа тому, хто схопить Ерагона. А також попереджають, що він дуже небезпечний злочинець, тож слід бути обережним.

— Хто, Ерагон?! — здивувався юнак.

З одного боку, Роран розумів, що це цілковита маячня, але потім піймав себе на думці, що чом би й ні, адже він сам дуже змінився за останній час. У їхніх жилах тече одна й та сама кров, отож, де гарантії, що Ерагон не накоїв за цей час чогось значно гіршого, ніж його старший брат?

— Якщо за те, що ти вбивав Галбаторіксових вояків і боровся з разаками, дають аж десять тисяч монет, — тихо мовив Бальдор, — то що ж треба було зробити, аби за тебе пропонували титул графа?

— Можливо, дошкулити самому королеві? — висловив припущення Ларн.

— Годі вже базікати, — озвався Хорст. — Припніть язика, інакше наша подорож закінчиться в колодках. А ти, Роране, спробуй не привертати до себе уваги, бо за таку винагороду тутешні люди будуть придивлятися до кожного чужинця. Тож ходімо кожен у своїх справах, а пополудні зберемося й побачимо, що воно та як.

Засмучені мандрівники розійшлися: Дармен із синами вирушили на пошуки провіанту для селян, Гертруда подалась купувати лікарські трави, а Роран із Хорстом і Бальдором попрямували винаймати корабель, на якому можна було б перевезти селян до Сурди або до Тейрма.

Коли вони вийшли на берег, Роран, зупинившись, замилувався океаном, над яким висіло похмуре небо. Він ніколи не думав, що воно може бути таким низьким. Глухі удари хвиль об дерев'яний настил нагадували йому барабанний бій. Скрізь тхнуло рибою, і цей запах перекривав усі інші запахи.

— Нічогенький собі краєвид, чи не так? — глянув Хорст на здивованих юнаків.

— Авжеж, нівроку, — відказав Роран.

— Людина відразу ж стає нікчемною поруч із такою величчю, згодні?

— Це вже точно, — озвався Бальдор.

— Пригадую, коли я вперше побачив океан, то мав таке саме враження, — задоволено кивнув старий.

— І коли ж це було? — спитався Роран.

Окрім чайок, які кружляли над бухтою, він помітив якихось дивних птахів. Ті мали незграбне тіло й довгого, незвичного дзьоба, котрий притискали до самісіньких грудей. Один із птахів задер голову догори й показав під горлом шкіряну торбинку.

— Коваль, який працював переді мною, — мовив Хорст, — помер, коли мені було п'ятнадцять. Його звали Бастрам. І я мусив шукати іншого вчителя, тож помандрував собі до Цеунона вздовж Північного моря. Там я зустрів старого Келтона, злого, але дуже гарного майстра. Він погодився вчити мене, хоч наприкінці вишколу я не знав, чи дякувати йому, а чи проклинати його.

— Гадаю, слід було подякувати, — сказав Бальдор. — Інакше б ти ніколи не одружився з мамою.

— Щось тут зовсім мало кораблів, — зауважив Ерагон, роздивляючись узбережжя.

Неподалік стояло два судна, а третє погойдувалось на хвилях на протилежному боці бухти. На дрібні рибальські човни мандрівники не звертали уваги. Утім, навіть не маючи за плечима жодної морської подорожі, Роран розумів, що жодне із суден не підходить для того, аби перевезти майже три сотні пасажирів. До того ж, з'ясувалося, що два з них були вже винайняті, а на третьому ремонтували зламану щоглу. Роздивляючись кораблі, мандрівники почули, що «Розтинач хвиль» мав шкіряні вітрила й невдовзі вирушав на північ, до островів, де росла Сеітхр-трава. «Альбатрос» натомість щойно повернувся з далекого Фейнстера й стояв на ремонті, збираючись перевозити вовну.

— Ви прийшли занадто пізно й занадто рано, — пояснив працівник порту мандрівникам. — Більшість кораблів, які курсують навесні, відпливли два тижні тому й зараз уже далеко звідси. Тільки наступного місяця, коли почнуть дути північно-західні вітри, повернуться мисливці за тюленями та моржами. Саме тоді ми й чекаємо кораблів із Тейрма та з решти міст Імперії, що припливуть сюди за м'ясом, олією та іншим провіантом. А до того часу вам нема чого й чекати.

— А невже не існує жодного іншого способу доправити товари до Тейрма? — у розпачі спитав Роран. — Нам зовсім не обов'язково, щоб це було швидко чи зручно.

— Ну, якщо вже так, — буркнув працівник у відповідь, — то поговоріть із Кловісом. Він має кілька барж, якими перевозить зерно восени. В інші пори року Кловіс рибалить, аби заробити на життя. Власне, так