Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс
— Де зараз Стадок? — поцікавився Фрост.
— Тут, в одній із камер у протилежному крилі.
— Він вважає, що його заарештувала звичайна поліція?
— Точно не знаю, але припускаю, що так. Для нас це, либонь, не має особливого значення.
— І як ви пропонуєте діяти далі?
— Ми вирішили на якийсь час залишити його на самоті… щоб визріли, так би мовити, психологічні плоди арешту. Я, знаєте, покладаюся — враховуючи, звісно, всі вимоги гуманності — на невеликі незручності… от, скажімо, йому поки що не давали їсти. Щоб позбавити його можливості знімати нервову напругу за допомогою курива, в нього забрали сигарети. Розумієте, ми хотіли б, щоб його свідомість користувалася винятково власними ресурсами…
— Певна річ. А що далі?
— Ну, як на мене, варто влаштувати якийсь допит. Стосовно цього я, до речі, хотів би порадитися з вами. Гадаю, на перших порах мені навряд чи слід з’являтися перед ним особисто. Добре було б, щоб він ще трохи побув під враженням, наче його затримала звичайна поліція. Потім йому, без сумніву, стане ясно, що він у нас. Думаю, спочатку це трохи Стадока… е-е… дезорієнтує, та поступово ми дамо йому зрозуміти, що перебування під нашою опікою жодним чином не звільняє його від… е-е… клопотів, пов’язаних зі смертю Гінджеста. Гадаю, тоді він трохи краще зрозуміє, що мусить тісніше пов’язати свою долю з інститутом — це неминуче…
— А тоді ви знову нагадаєте йому, щоб привіз дружину?
— Нічого подібного, — заперечив Візер. — Насмілюся припустити, що один із недоліків вашої схильності завжди висловлюватися якомога простіше і точніше — хоч, мушу зауважити, всі ми цією вашою манерою щиро захоплюємось, — полягає у тому, що ви відтак геть не залишаєте собі простору для маневру, місця для, сказати б, тонких відтінків, нюансів… Ми, отже, сподіваємось радше, що Стадок із огляду на всі обставини сам абсолютно спонтанно пройметься до нас довірою — довірою значно більшою, ніж досі… Натомість пряма вимога…
— Слабке місце вашого плану в тому, що ви покладаєтеся тільки на страх, — перебив його Фрост.
— Страх, — повторив Візер так, наче ніколи раніше й не чув цього слова. — Я не зовсім вловлюю вашу думку, професоре. Ви ж, здається, не підтримали пропозицію, яку, наскільки я пригадую, висловила раніше панна Гардкасл.
— Що конкретно вона пропонувала?
— Ну, якщо я зрозумів її думку правильно, вона пропонувала застосувати певний, скажімо, науковий спосіб, внаслідок чого Стадок запрагнув би товариства дружини значно сильніше, ніж досі…
— Маєте на увазі засоби для посилення статевого потягу?
Візер тільки легенько зітхнув і не відповів нічого.
— Дурниці, — відрізав Фрост. — Під впливом таких засобів чоловіка тягне аж ніяк не до дружини. Я вже сказав, отже, що покладатися тільки на страх не можна. За багато років я дійшов висновку, що передбачити всі його наслідки неможливо. Ви можете залякати Стадока так, що він боятиметься ступити крок у будь-якому напрямку — навіть у бажаному для нас. Щоб не опинитися з порожніми руками, краще вже на самому початку застосувати тортури, а тоді подивитися, що з цього вийде. Але є й інші способи. Є, врешті-решт, прагнення…
— Боюсь, я не зовсім вас розумію. Ви ж самі щойно відкинули пропозицію застосувати медичні чи хімічні засоби.
— Маю на думці прагнення сильніші…
Увесь цей час заступник директора майже не дивився у вічі співрозмовникові; його очі, як завжди, блукали по кабінету, тільки зрідка ненадовго на чомусь зупиняючись, а іноді просто заплющувалися. Але чи то Фрост, чи Візер — важко сказати, хто саме, — потрохи посував своє крісло так, що тепер вони сиділи, майже торкаючись колінами один одного.
Стишивши голос, який, утім, звучав так само ясно, як і раніше, Фрост повів далі:
— Я розмовляв із Філострато, вживаючи вислови, які він ніколи не пропустив би повз вуха, якби мав хоч найменше уявлення про правду. Був там і його старший асистент, Вілкінс. Отже, я можу зробити висновок, що насправді вони обидва у нашій справі особливо не зацікавлені. Для них по-справжньому важливо тільки те, що голова говорить, що їм вдається — принаймні вони так думають — підтримувати в ній життя. Що вона говорить і що спонукає її говорити — це їх не дуже й обходить. Я зайшов дуже далеко, повів мову про те, що керує її свідомістю, звідки вона черпає інформацію — але відповіді так і не дочекався.
— Отже, наскільки я розумію, ви пропонуєте підійти до справи пана Стадока, повністю врахувавши при цьому зазначений аспект, — відгукнувся Візер. — Якщо мені не зраджує пам’ять, страх ви відкидаєте на тій підставі, що наслідки його дії не можна передбачити з належною точністю. Але… ви справді вважаєте, що… е-е… спосіб, на який ви щойно натякнули, надійніший? Нічого й казати, я чудово розумію, що серйозні й цілеспрямовані люди можуть кінець кінцем відчути певне… е-е… розчарування від співпраці з такими колегами, як Філострато і Вілкінс.
— В тому-то й річ, — мовив Фрост. — Ви ж самі розумієте, що для HIKE політичне та економічне панування в Англії — то тільки одна з другорядних цілей; насправді нас цікавлять люди, окремі особи. Надійне, незмінне ядро, яке складалося б із людей, безмежно, як і ми, відданих нашій справі, — ось що нам потрібне насамперед. Зрештою, саме таке ядро ми й отримали наказ поступово створювати, і досі нам не вдалося ще залучити — по-справжньому залучити — до нього багато людей.
— З Бреґдонського лісу й досі жодних новин?
— Поки що ні.
— І ви, отже, вважаєте, що Стадок справді нам підходить?
— Не забувайте, — сказав Фрост, — він цінний для нас не тільки через те, що має дружину-ясновидицю. Ця пара цікава з погляду євгеніки. А по-друге він, думаю, навіть не опиратиметься. Кілька годин потримати його в камері, де головним чинником буде страх, а тоді натиснути на прагнення, піддавшись яким
