Крізь час. Темна Вежа II - Стівен Кінг
І Роланд перекинув револьвер через простір, що їх розділяв. А Едді, схвильований, мало не впустив його на землю. І одразу ж від гріха подалі засунув за пояс штанів.
Стрілець піднявся з коляски, мало не впавши, коли колеса ковзнули назад під тиском його рук, і непевною ходою побрів до дверей. Ухопився за ручку, й вона легко піддалася в його руці. Едді не бачив, куди відчиняються двері, але чув притлумлений шум транспорту.
Роланд озирнувся. На мертвотно-блідому обличчі горіли безжальні сині очі.
16
Зі своєї криївки за всім цим жадібно спостерігали палаючі очі Детти.
17
— Не забувай, Едді, — хрипким голосом сказав стрілець і зробив крок уперед. На порозі дверей його тіло впало, так, наче замість порожнечі з розгону врізалося в кам'яну стіну.
Едді охопила майже нездоланна потреба підійти до дверей, зазирнути туди й побачити, куди — і в який час — вони ведуть. Та натомість він повернувся й знову окинув поглядом пагорби, тримаючи руку на рукоятці револьвера.
Повторюю тобі востаннє.
І раптом, вдивляючись у порожні бурі пагорби, Едді злякався.
Будь пильний.
Ніщо ані шелеснуло.
Принаймні в полі його зору руху не було.
І все одно Едді відчував, що вона там.
То не Одетта — стрілець казав правду.
Він відчував присутність Детти.
Ковтнувши слину, він почув, як у горлі щось хруснуло.
Пильнуй.
Так. Та ще ніколи в житті йому так смертельно не хотілося спати. Невдовзі дрімота здолає його. Якщо Едді не здасться сам, то сон навалиться на нього.
І поки він спатиме, з'явиться Детта.
Детта.
Борючись з утомою, Едді дивився на пагорби, де не було ані найменших ознак руху. Очі, здавалося, розпухли, повіки набрякли. Хлопець міркував, скільки часу знадобиться Роландові, аби повернутися з третім — Штовхачем, ким би не була ця людина.
— Одетто? — покликав він, особливо не сподіваючись на відповідь.
І тільки тиша відгукнулася на його заклик. Для Едді почався час чекання.
Штовхач
Розділ 1
Гірка пілюля
1
Коли стрілець проник у свідомість Едді, у хлопця виникло миттєве відчуття нудоти і з'явилася підозра, що за ним спостерігають (цього Роланд не відчув — Едді розповів йому пізніше). Інакше кажучи, якесь невиразне відчуття стрільцевої присутності у нього все-таки було. У випадку з Деттою Роландові хоч-не-хоч довелося негайно виступити вперед. І вона не просто відчула його. Складалося дивне враження, що вона чекала на нього — на нього чи іншого відвідувача, що вчащав регулярно. Так чи інакше, Детта повністю усвідомлювала його присутність від тієї самої миті, коли він з'явився в її свідомості.
Джек Морт[19] не відчув анічогісінько.
Він надто уважно стежив за хлопчиком.
За цим малим він спостерігав уже два тижні.
Сьогодні він збирався штовхнути його під колеса.
2
Очі людини, якими дивився зараз стрілець, не бачили обличчя хлопця, але Роланд упізнав його навіть зі спини. Саме його він зустрів на придорожній станції в пустелі, його рятував від Провидиці в Горах, його життя приніс у жертву, коли перед ним постав вибір — рятувати малого чи нарешті наздогнати чоловіка в чорному. Малого, який сказав: «Уперед. Цей світ не єдиний, існують інші» — і впав у прірву. І хлопчик не помилявся — тепер у цьому не було жодних сумнівів.
Тим хлопчиком був Джейк.
В одній руці він тримав простий коричневий паперовий пакет, а в другій — синю полотняну сумку за горловину, стягнуту поворозкою. Судячи з кутів, що випиналися з-під матерії, стрілець вирішив, що там книжки.
Дорогу, яку хлопчик збирався перейти, наводнив транспорт. Роландові стало ясно, що ця вулиця пролягала в тому самому місті, звідки він забрав В'язня і Даму, та зараз це не мало жодного значення. Поки що не важило нічого, крім подій, які могли відбутися (чи не відбутися) за наступні кілька секунд.
Джейк потрапив до стрільцевого світу аж ніяк не через чарівні двері. Портал, яким він пройшов, був простішим і значно прозаїчнішим: хлопчик народився у світі Роланда, бо помер у власному світі.
Його вбили.
А власне, підштовхнули.
Штурхонули на проїжджу частину, під колеса автомобіля, коли малий ішов до школи, тримаючи пакунок зі сніданком в одній руці та портфель з підручниками — в другій.
Його штовхнув чоловік у чорному.
«Він наміряється це зробити! Просто зараз! Ось яке покарання мені призначене за те, що я вбив Джейка у своєму світі. Я побачу, як його вбивають тут, і не зможу цьому зарадити!»
Але стрілець усе життя тільки тим і займався, що йшов проти жорстокої долі — то було його ка, якщо хочете знати, — тож він виступив уперед, не роздумуючи, керуючись рефлексами, які так глибоко засіли в його підсвідомості, що вже майже перетворилися на інстинкти.
І в ту саму мить його осяяла думка, жахлива й іронічна водночас: «А що, як тіло, до якого він увійшов, належить самому чоловікові в чорному? Що, як, кинувшись рятувати хлопчика, він побачить, як власні руки штовхають його на дорогу? А раптом усе це відчуття контролю — облудне, і Волтерів останній розвеселий жарт полягає в тому, що Роланд власноруч мусить убити хлопчика?»
3
На одну-єдину мить Джек Морт втратив тонку міцну стрілу своєї зосередженості. Вже готуючись стрибнути вперед і штовхнути малого під колеса, він відчув дивний імпульс, і мозок витлумачив його неправильно, так само й тіло часом помилково приписує біль у одній своїй частині зовсім іншому органу.
Коли стрілець виступив уперед, Джекові здалося, що йому на потилицю сів якийсь жук. Не оса, не бджола й не інша комаха зі справжнім жалом, ні, проте кузька була кусючою і вжалене місце чесалося. Можливо, комар. Утрату концентрації уваги у вирішальний момент Джек приписав саме цьому укусові. Ляснувши себе по потилиці, аби прибити надокучливе створіння, він повернувся до хлопчика.
Йому здалося, що він не встиг ще й оком зморгнути, але насправді минуло сім секунд. Він не відчув ані стрімкого наближення стрільця, ані його не менш хуткого відступу. І жодна людина з тих, що снували навколо (людей-що-йшли-на-роботу, в більшості своїй з підземки в сусідньому кварталі, йшли з обличчями, припухлими після сну, й напівсонними відстороненими поглядами),
