Битва королів - Джордж Мартін
Її рука зметнулася, вибиваючи келих з його долоні, й вино розлилося на підлогу.
— Брат ти мені чи ні, але тобі за це слід вирвати язик. Я — регентша Джофрі, не ти, і я кажу, що ніхто не відішле Мірселлу до дорнян, як мене відіслали до Роберта Баратеона.
Струсивши краплі вина з пальців, Тиріон зітхнув.
— А чом би й ні? В Дорні б їй було безпечніше, ніж тут.
— Ти справді такий непоінформований, чи просто впертий? Ти знаєш незгірше за мене, що у Мартелів немає підстав нас любити.
— У Мартелів є всі підстави нас ненавидіти. І все одно я вважаю, що вони погодяться. Невдоволення князя Дорана домом Ланістерів триває всього одне покоління, а зі Штормокраєм і Небосадом дорняни воюють уже тисячі років, до того ж Ренлі навіть не бере під сумнів відданість Дорну. Мірселлі дев’ять, Тристану Мартелу одинадцять. Я озвучив пропозицію одружити їх, коли їй виповниться чотирнадцять. А доти вона буде почесною гостею в Сонцесписі під протекцією князя Дорана.
— Заручницею,— мовила Серсі та стиснула вуста.
— Почесною гостею,— повторив Тиріон,— і я підозрюю, Мартел ставитиметься до Мірселли краще, ніж Джофрі — до Санси Старк. Я думав послати з нею Ариса Окгарта. Якщо з нею за присяжного меча буде лицар королівської варти, ніхто не наважиться забути, хто вона така.
— Не допоможе їй сер Арис, якщо Доран Мартел вирішить кров’ю моєї доньки змити кров своєї сестри.
— Мартелові честь не дозволить убити дев’ятирічну дівчинку, особливо таку милу й безневинну, як Мірселла. Поки вона буде в нього, він матиме — не без підстав — певність, що ми зі свого боку теж дотримуватимемося обіцянок, а пропоновані умови занадто ласі, щоб не погодитися на них. Мірселла — найменша з них. Ми пропонуємо йому сестриного вбивцю, місце в раді, кілька замків у Прикордонні...
— Забагато всього,— Серсі, невгамовна як левиця, зачала ходити у вихорі спідниць.— Ти запропонував забагато, до того ж без мого дозволу і згоди.
— Ми зараз говоримо про князя дорнського. Якби я запропонував менше, він би мені в обличчя плюнув.
— Забагато! — не вступалася Серсі, розвертаючись назад.
— А що б йому запропонувала ти — дірку в себе між ніг? — мовив Тиріон, теж розпалюючись.
Цього разу він чекав ляпасу. Голова його крутнулася, аж хребці хруснули.
— Люба-люба сестро,— мовив він,— запевняю, це ти востаннє мене вдарила.
Сестра засміялася.
— Не лякай мене, малюче. Гадаєш, батькові листи тебе убезпечать? В Едарда Старка теж був папірець — допоміг він йому?
«Едард Старк не мав міської варти,— подумав Тиріон,— ні горян, ні перекупних мечів, яких найняв Брон. А я маю». Принаймні він на це сподівався. Довірившись Вейрису, серу Джейсліну Байвотеру, Брону. В лорда Старка теж, мабуть, були ілюзії.
Але Тиріон нічого не сказав. Мудра людина не поливає жаровню дикополум’ям. Натомість він налив собі ще один келих вина.
— Як гадаєш, чи буде в безпеці Мірселла, якщо Королівський Причал впаде? Ренлі зі Станісом нахромлять її голову на палю поряд з твоєю.
І тут Серсі розплакалася.
Тиріон Ланістер був би приголомшений не більше, якби в кімнату верхи на драконі, жонглюючи лимонними пирогами, увірвався Ейгон Завойовник власною персоною. Тиріон не бачив, щоб сестра плакала, ще відтоді, як вони були дітьми в Кичері Кастерлі. Він ніяково зробив до неї крок. Коли плаче сестра, належиться її втішати... але ж це Серсі! Він нерішуче потягнувся рукою до її плеча.
— Не торкайся мене! — відтяла вона, відсахнувшись. Така реакція не мала б завдати йому болю, але чомусь завдала — гіршого болю, ніж будь-який ляпас. А Серсі, червона з обличчя й розлючена не менше, ніж згорьована, важко дихала.— Не дивись на мене, не... не в такому вигляді... не ти!
Тиріон увічливо відвернувся.
— Я не хотів тебе лякати. Обіцяю, нічого з Мірселлою не трапиться.
— Брехун,— мовила вона позаду нього.— Я не дитина, щоб заспокоювати мене порожніми обіцянками. Ти вже казав, що звільниш Джеймі. Ну, і де ж він?
— У Річкорині, я так розумію. В безпеці й під вартою — поки я не придумаю, як його звільнити.
Серсі шморгнула носом.
— Мені слід було народитися чоловіком. Тоді ніхто з вас мені б не був потрібен. Нічого цього не сталося б. Як міг Джеймі датися в полон якомусь хлопчаку? А батько, я йому довіряла, а де ж він, коли потрібен? Що він робить?
— Воює.
— З-за мурів Гаренхолу? — презирливо кинула вона.— Цікавий метод боротьби. І підозріло виглядає як хованки.
— Глянь іще раз.
— А як це ще називати? Батько засів у одному замку, Роб Старк — в іншому, і посиденьки справляють.
— Посиденьки бувають різні,— мовив Тиріон.— Ці двоє чекають, хто перший зробить випад, от тільки лев завмер перед стрибком, посіпуючи хвостом, а вовченя закам’яніло від жаху, й ноги в нього підкошуються. Хай куди воно кинеться, лев ухопить його, і воно добре це знає.
— А ти певен, що лев — це батько?
— Лев у нас на прапорах,— широко всміхнувся Тиріон.
Серсі проігнорувала його дотеп.
— Якби в полон взяли батька, Джеймі не сидів би сиднем, гарантую.
«Джеймі добивав би залишки свого війська об мури Річкорину, пославши до Чужих свої шанси. Він ніколи не вирізнявся терплячістю — не більше, ніж ти, люба сестро».
— Не всі такі хоробрі, як Джеймі, але довести війну до переможного кінця можна і в інші способи. Гаренхол міцний і добре розташований.
— А Королівський Причал — ні, і ми обоє це чудово знаємо. Поки батько з малим Старком граються у лева і здобич, Ренлі марширує рожевим гостинцем. І може от-от з’явитися під нашими брамами!
— Місто за день не впаде. Від Гаренхолу сюди королівським гостинцем прямий перехід. Ренлі навряд чи встановлюватиме свої облогові гармати, коли батько напиратиме з тилу. Батькове військо буде молотом, а мури міста — ковадлом. Чудова картинка виходить!
Серсі втупила в нього зелені очі — сторожко, але пожадливо ковтаючи Тиріонову заспокійливу мову.
— А якщо виступить Роб Старк?
— Гаренхол занадто близько від бродів через Тризуб, тож Рузові Болтону не вдасться переправити північне військо на той бік, щоб приєднатися до кінноти Юного Вовка. Старк не може марширувати на