Ярмарок нічних жахіть - Стівен Кінг

Бренда мала б радіти. Діти поводились тихо, дорога стелилася перед нею, немов злітна смуга в аеропорту, вона сама сиділа за кермом новісінького фургончика, а траса була вільною і не перевантаженою машинами, відколи вони виїхали з Портленда. На електронному спідометрі світилося число 70, а ця чотириколісна крихітка ще навіть не спітніла. І все ж сірість знову почала огортати її.

Зрештою, фургончик же їй не належить. Доведеться повернути його. І справді, просто безглузде марнування грошей, бо що ж чекає на неї там, на тому кінці подорожі? Марс Гілл. Марс… бляха… Гілл. Їжа з «Раунд-Апа», де вона колись працювала офіціанткою. Ще тоді, у старшій школі, коли мала гарну статуру. Гамбургери й картопля фрі в поліетиленових упаковках. Діти плюскатимуться в басейні — до та після їжі. Хоча б хтось один обов’язково заб’ється і зчинить лемент. А може, й не один. Ґлорі скаржитиметься, що вода надто холодна (навіть якщо це буде не так). Ґлорі завжди скаржиться. Вона так скаржитиметься все життя. Бренда ненавидить це скигління і любить розповідати Ґлорі, що це в ній так проявляються татусеві риси… хоча насправді характер дівчинка отримала від обох батьків. Бідна дитина. Усі вони, зрештою, бідні. А роки все тягнуться вперед, наче довгий шлях під палючим сонцем, яке ніколи не заходить.

Вона подивилася праворуч, на Джесмін, сподіваючись, що та скаже що-небудь смішне та підбадьорить її, але з тривогою збагнула, що Джес плаче. Тихі сльози блищали в її очах і стікали по щоках. На руках у неї спала Делайт і ссала палець. Це її заспокійливий палець, весь укритий пухирями з внутрішнього боку. Якось Джес добряче відшльопала Ді, коли побачила, що мала знову поклала до рота цей палець, от тільки який сенс шльопати дитину, якій лише шість місяців? З тим же успіхом можна відшльопати двері. Та часом ти все одно це робиш. Часом не можеш нічого з цим удіяти. Часом ти не хочеш нічого з цим удіяти. Бренда й сама робила так.

— Що трапилося, люба? — запитує Бренда.

— Нічого. Не зважай на мене, пильнуй за дорогою.

Позаду них Віслюк сказав щось кумедне Шрекові, і дехто з дітей засміявся. Але не Ґлорі: вона задрімала.

— Ну ж бо, Джес, скажи мені. Я ж твоя подруга.

— Нічого, кажу ж.

Джесмін схилилася над сплячою дитиною. Крісельце Делайт припасоване до підлоги. На ньому, на горі памперсів, лежить пляшка «Алленз», заради якої вони зупинилися в Південному Портленді, перед виїздом на платне шосе. Тоді Джес зробила тільки два маленькі ковточки, але цього разу добре приклалася до пляшки, перш ніж знову закоркувала її. Сльози досі текли по її щоках.

— Нічого. Усе. Що б не було, усе завжди приходить до одного й того самого, ось про що я думаю.

— Це через Томмі? Твого брата?

Жінка спересердя засміялася.

— Вони не дадуть мені ні цента з тих грошей, кого я дурю? Мама скаже, що це татове рішення, бо їй легше говорити саме так, але насправді це і її точка зору також. Гадаю, то марна справа. А як щодо тебе? Твоє сімейство справді дасть тобі щось?

— Так, гадаю, так.

Звісно. Еге ж. Можливо. Щось на кшталт сорока доларів. Тобто півтори торби продуктів із бакалії. Навіть дві торби, якщо вона скористається купонами з «Анкл Генрі Своп Ґайд»[161]. Від самої думки про гортання цього подертого безкоштовного журнальчика — Біблії для бідняків — і про те, як на пальцях лишатиметься друкарська фарба, сірість навколо Бренди стала ще густішою. Прекрасна днина: літа в ній навіть більше, ніж осені, а все ж світ, де ти залежиш від купонів «Анкл Генрі», — до відчаю сірий світ. «Як же ми докотилися до такої кількості дітей? — думає вона. — Здається ж, тільки вчора я дозволяла Майку Хіґґінсу мацати мене за передок за корпусним цехом?»

— Вітаю, — Джесмін чмихає носом від сліз. — Ну а в моїх будуть три нові бензиножерливі іграшки у квітнику, але вони все одно скаржитимуться на бідність. А знаєш, що мій татусь скаже щодо дітей? Він скаже: «Не дозволяй їм ні до чого торкатися!»

— Можливо, він змінився, — відповідає Бренда. — Став кращим.

— Він ніколи не змінюється і ніколи не стає кращим, — каже Джесмін.

Роуз Еллен клювала носом. Вона намагалася покласти голову на плече брата Едді, за що він вдарив її кулаком по руці. Розтерши уражене місце, дівчинка заскімлила, та скоро знову всілася дивитися «Шрека». Слина досі стікала по її підборіддю. На думку Бренди, так дівчинка виглядає пришелепкуватою, — що й справді недалеко від істини.

— Не знаю, що й сказати, — озивається Бренда, — у будь-якому разі, ми ж будемо розважатися! «Ред Руф», люба! Басейн!

— Ага. І якийсь молодик, який о першій ночі калататиме в стіну, щоб я заткнула дитину. Начебто, знаєш, мені хочеться, щоб Ді не спала о першій ночі, бо всі гидотні зуби вирішили повилазити за раз.

Вона робить ще ковток з пляшки з кавовим бренді, а потім простягає її подрузі. Бренді була не настільки дурною, аби взяти її та ризикнути своїми водійськими правами, але ж копів навкруги було не видко, та й навіть якби в неї забрали права, чи довго вона б жила без можливості сісти на кермо? Машина належала Тому, і він забрав її, коли пішов. Та в будь-якому разі вона вже була наполовину вбитою, вимазаною мастилом і обмотаною дрібною дротяною сіткою. Зрештою, не велика втрата. Ще й ця сірість усюди. Вона взяла пляшку й відпила з неї. Усього-на-всього один маленький ковточок, але ж бренді такий теплий і приємний, наче промінь призахідного сонця, тож Бренда зробила ще один ковток.

— Вони зачиняють «Рол-Ераунд» наприкінці місяця, — каже Джесмін, забираючи до себе пляшку.

— Джессі, ні!

— Джессі, так. — Вона дивилася на дорогу, що розгорталася попереду. — Джек урешті прогорів. Це було очевидно ще з минулого року. І прощавайте тепер ці дев’яносто баксів на тиждень. — Вона знову п’є. Делайт у неї на руках завовтузилася, але потім знову заснула, встромивши в рота свого заспокійливого пальця. Куди, як подумала Бренда, якийсь хлопчина, схожий на Майка Гіґґінса, захоче засунути свій член не через так уже й багато років. І вона, певно, дозволить йому. Я дозволила. Джес також. Просто так воно все й відбувається.

Позаду них Принцеса Фіона каже щось смішне, але жодна дитина не сміється. Усі вони стали скляноокими, навіть Едді та Фредді — імена, наче з телевізійного сіткому.

— Світ сірий, — мовила Бренда. Вона не знала,