Не озирайся і мовчи - Максим Іванович Кідрук

Старий моряк залишив балкон, швидко взувся й вийшов на сходовий майданчик. Він затримався перед ліфтом, втупившись у табло, на якому висвічувалися зелені цифри. Кабіна поїхала на шостий, звідти — вниз, але до першого поверху не дісталася, бо зупинилася на другому. Це здалося Арсенові дивним, одначе він не зациклювався. Коли ліфт ожив знову, старий моряк побрів сходами на дах.

Арсен перетнув майданчик десятого поверху й став біля металевих східців, які вели до входу в горище та виходу на дах, а тоді почув зупинку ліфта на восьмому чи на дев’ятому поверсі (дід прикинув, що точно не нижче як на восьмому, інакше звук був би не таким виразним). Двері розчинилися й зачинилися, ліфт посунув униз. Арсен прислухався — зі сходового прольоту не долітало жодного звуку — і збагнув, що під час зупинки кабіну ніхто не залишав.

Старий моряк вибрався на дах і роззирнувся. Переконавшись, що Марка немає, почав спускатися. Він порівнявся з оббитими жерстю дверима, що затуляли вихід на горище, коли ліфт прибув на десятий поверх. Двостулкові двері розчахнулися — звідти, де стояв, Арсен бачив прямокутник світла на протилежній стіні, — далі дід почув, як хтось у кабіні натиснув на кнопку, після чого прошурхотіли двері та ліфт поповз униз.

Що коїться? Якийсь поганець знічев’я катається ліфтом? Арсен, певна річ, не міг знати напевне, та щось підказувало, що в кабіні засів його онук, тож він вирішив, що мусить якось зреагувати на це неподобство. Дід подався на майданчик десятого поверху та затримався навпроти ліфтової ніші. Кабіна загальмувала на п’ятому. Впродовж кількох секунд нічого не відбувалося, а тоді двері з легким стукотом зімкнулися. Зелена п’ятірка на табло погасла. Арсен сердито гмикнув, але до сходів не повернувся. Він раптом пригадав, як заскочив Марка в ліфті посеред ночі, а потім у пам’яті зринуло запитання, з якого почалася історія з «ліфтовим експериментом».

(наш ліфт може підійматися без пасажира?)

Місяць тому запитання здалось Арсену банальним продуктом допитливого Маркового мозку. Тепер воно несподівано набуло інакшого, більш таємничого змісту.

Чуття не підвело старого. За чверть хвилини з горища долинуло гудіння електричного двигуна, а ліфт рушив угору. Арсен опинився в такій самій ситуації, що й Марк місяць тому. Поки що нічого надзвичайного не сталося — можливо, ліфт викликав хтось із пожильців, — але час спливав, цифри на табло послідовно змінювали одна одну, а кабіна не зупинялася. Зрештою ліфт досягнув десятого поверху, двері розчинилися. Арсен, звівши кошлаті брови, окинув очима порожню кабіну.

Чоловікові знадобилося зовсім мало часу, щоби пройти в думках той самий логічний ланцюжок, який так спантеличив Марка: ліфт стояв із зачиненими дверима на п’ятому, отже, в кабіні нікого не було, однак, якщо кабіна порожня, з якого дива ліфт піднявся на десятий? Арсен усвідомлював, що натрапив на щось, що вже спостерігав його онук, хоч і не міг збагнути, на що саме. Що насправді сталося? Чому порожній ліфт ні сіло ні впало посунув на десятий поверх?

Ліфтові двері зачинилися, Арсен постояв іще трохи та спустився на восьмий. Зайшов до квартири, кілька хвилин без усякої конкретної мети тинявся кімнатами, зрештою взяв до рук мобільний телефон і набрав Марків номер. Виклику довго не було, і лише десь за півхвилини безкровний голос операторки повідомив, що абонент у цей момент перебуває поза зоною досяжності.

64

Того дня Ірма Марчук повернулася з нічної зміни пізніше, ніж зазвичай. Її чергування закінчувалося о дев’ятій, і здебільшого вже за п’ять хвилин жінка була вдома, проте в середу Ірма ступила до квартирки на дев’ятому поверсі єдиної на Квітки-Основ’яненка висотки за чверть до десятої. Напередодні вона нарешті поступилася вмовлянню дочки та порозпитувала про Анну Ярмуш. Ірма з’ясувала, що пологи в Ярмуш приймали не в Перинатальному центрі (на той час пологовому будинку № 1). В обліковому журналі за січень 1989-го жодної згадки про неї не містилося. Оскільки пологових будинків у Рівному було лише два, Ірма логічно припустила, що Ярмуш народжувала у пологовому № 2. Потім жінка дізналася, що двоє її колег-акушерок до реорганізації 1-го пологового в Перинатальний центр працювали у 2-му пологовому, однак обидві були приблизно її віку, а тому нічого не знали про пацієнтку з 1989-го. Втім, одна з акушерок порадила Ірмі звернутися до літньої медреєстраторки Перинатального — вона також колись працювала в 2-му пологовому й могла щось пам’ятати.

Ірма Марчук затрималася після зміни та поговорила з медреєстраторкою. Літня жінка, що за два роки мала йти на пенсію, добре пам’ятала Анну Ярмуш і з радістю переповіла Ірмі обставини її смерті. Смерть під час пологів загалом є нечастим явищем, тож Ірма не надто здивувалася, що колишня медреєстраторка 2-го пологового без зусиль пригадала події двадцятисемирічної давнини.

Соня прийшла зі школи відразу по третій. За обідом Ірма розказала дочці все, що дізналася від медреєстраторки. Упоравшись із обідом, дівчина почекала, доки втомлена після нічного чергування мама задрімає, потім нишком одяглася й вислизнула на сходовий майданчик. Соня спустилася на поверх нижче і, наблизившись до дверей квартири Грозанів, натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинив Арсен. Соня привіталася та запитала, чи Марк удома. Дід, уважно придивляючись до дівчини, відповів, що хлопчак десь гуляє. Соня не здивувалася, подякувала й пішла.

Арсен зачинив двері, проте відходити не квапився. Крізь вічко простежив, як Соня викликала ліфт і зникла в кабіні, а потім за звуком визначив, що кабіна потягнулася донизу. Дід не відлипав від дверей квартири, доки не переконався, що ліфт без зупинок спустився до першого поверху. Потім швидкими кроками перетнув вітальню та ступив на балкон. Спершись на поруччя, він прочекав кілька хвилин, одначе Соня із під’їзду не вийшла.

Замислено суплячись, Арсен повернувся до вхідних дверей. І Марк, і дівчина зараз у будинку, жодних сумнівів. Вони десь заховалися. Але, чорт забирай, де? Дід узув мокасини, і тієї самої миті ліфт став на восьмому поверсі. Арсен припав до вічка якраз учасно, щоб побачити, як прямокутник світла навпроти ліфта стискається до вузької щілини та щезає.

Із кабіни ніхто не вийшов. Ліфт поїхав далі.

Старий моряк, тепер іще більше сконфужений, вискочив із квартири та прикипів поглядом до цифр, які змінювалися на табло: 6… 5… 4… 3… Кабіна загальмувала на другому поверсі й одразу рушила нагору. За чверть хвилини ліфтові двері відчинилися та зачинилися на десятому. Чоловік пожирав очима табло.

Ліфт