Моя СусІдка ВІдьма - Маріанна Ласкава

- так, в курсі ..... тут вся вулиця в курсі взагалі-то ...

-  так, там буде вся наша вулиця.

- І??

- я хочу, щоб ти теж прийшла Софія.

- я не думаю, що цьому всі будуть раді…

- це їх проблеми, і це моя справа кого запрошувати, і я хочу, щоб ти прийшла, тому прошу, приходь Софія.

- я не знаю Дідіков ... це правда, погана ідея, а веселити всіх нашими  з тобою розбірками я не в дусі ....

- подумай Софія, просто подумай, і приходь.

- А як же з подарунком?

- я думаю, ти щось вигадаєш руденька, ти дуже розумна відьмочка, щось та обов'язково знайдеш, те, що мені знадобиться ...

- Побачимо Дідіков, побачимо ...

- добре, мені час!

- так, і до чого давно!

- Ох, цей твій гострий язичок Софія! Йому б інше застосування, ніж мені грубити, а то я можу і влаштувати тобі це застосування.

- Так все провалюй ти вже!

- Гаразд, руденька, йду, але тільки зараз, і пам'ятай, ми пізніше побачимося ще ... і продовжимо ...

- Сподіваюся не скоро ...

- А я думаю скоро!

І далі він пішов на вихід, я за ним. І там біля виходу він зупинився, і різко притиснув мене до дверної рами, і я чула його подих, воно було таким прискореним, таким, що обпалює, і він на вухо тихо мені сказав:

- До завтра, моя, солоденька, руденька відьмочка ...

Потім цмокнув мене в щоку і пішов задоволений, як березневий кіт. Чортовий інквізитор. Ну, ось же могла скотина магічна, змусити відьму забути хто вона така! Вміють вони так! Заплатить він за це, ой заплатить! Просто так не спущу йому це з рук, не бути мені тоді Софією Нікітіна! Найсильнішою з роду Нікітіних, і найрозумнішою у всій академії! То все ну його. Справи чекають. Хотіла, я вже було зайти, і зачинити за собою двері як тут підбігла Інга, мабуть побачила, як він пішов, приревнувала, що я її здобич відведу, ось, не пощастило, і почала:

- Софіє, а що в тебе робив наш новенький сусід? А?

- Ромчик, чи що?

- та він!

- так, за старою дружбою привітатись заходив, а що?

- А ви що знайомі? Як? Коли?

Ну, тут я сама не знаю, що на мене знайшло, і навіщо таке ляпнула, може, від злості на неї, або на інквізитора, але вже було пізно:

- Ну, так, Інго, ще й як! І скажу особисто тобі по секрету він мій колишній коханець якого я кинула, бо набрид!

- він що?

- Так-так, ти все правильно розчула Інга…

- А ... а, зараз він? ну ..

- вільний, абсолютно, і моя тобі порада Інга, хапай його, поки ніхто інший не схопить, він зараз мужик нарозхват, і поки ніхто не дізнався який він, тому що в ліжку він просто бог, мені вже повір, я знаю... .

Ну, тепер, шляху назад немає, завтра всі знатимуть, що Роман Дідіков мій колишній коханець! Охрініти! А я навіть не знаю, як він цілується, не те що він там, у ліжку вміє, я відьма ще та, мене не кожен зможе задовольнити, як слід. Але що зроблено, те зроблено.

- ммм ... добре, Софія, я напевно піду ... вже пізно ... і ...

- Так, йди Інга….

- Ну, бувай Софія!

- бувай – бувай  Інга ...

І вона пішла, а я швидко до хати, і двері на всі замки на всяк випадок. Так завтра буде весело, ой як. Хоча б  він мене потім за це не вбив. Хоча хай спробує. Зараз заборонено відьом вбивати, не то вже час.