Українська література » » Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко

Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко

Читаємо онлайн Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко
Довго?

— Що довго?

Тамарі Олександрівні хотілося завити, але вона стрималася і зробила крок убік.

— Заходьте. Непроханим гостям дається двадцять хвилин.

Жінка-загадка Лариса скинула взуття і швидко й цілеспрямовано потупцяла до Тамариної спальні, ігноруючи оклик хазяйки. Доки Тома націлювала сіру на вірні двері й садовила у крісло для відвідувачів, втратила ще хвилини чотири. Була надія на те, що перший сьогоднішній клієнт запізниться, однак дуже слабенька — той був педантичним чоловіком, точним, як кварцовий годинник. Утім, свою «жахливу проблему» Лара виклала дуже швидко, а спробу поділитися важливими подробицями Тома задушила в самому зародку. Нічого нового вона, звісно, не почула, і проблема в жіночки була найбанальніша. Навіть не проблема, а так — проблемка, проте кожній людині те, що відбувається особисто з нею, завжди здається катастрофою біблейських масштабів.

— І що ви хочете від мене? — без ентузіазму поцікавилася Тамара в кінці оповіді.

— Хіба не зрозуміло?

— Перепрошую, ні. Озвучте, будь ласка.

— Я хочу, щоби ви її знищили, — зловісно промовила Скажімо-Лариса, й очі її засяяли, вбираючи в себе коливні вогники свічок. Вона перегнулася через стіл, ледь не зачепивши підсвічник, і видихнула Томі в лице: — Щоби ви стерли її з лиця землі, ось що!

— Кинути в неї ядерною бомбою? А навіщо це вам? Я не розумію — адже чоловік до вас повернувся.

— Він живе зі мною тільки заради дітей, — схлипнула мишоподібна відвідувачка. На якусь мить Томі стало шкода її — таку зворушливо незграбну, розгублену і розчавлену холодною правдою життя, що рано чи пізно приходить, як усвідомлення, до кожної жінки: виявляється, твоєму чоловіку, крім тебе, можуть подобатися ще й інші молодиці. І питання лише в тому, наскільки сильно вони йому подобаються.

— І ви гадаєте, що з її смертю ситуація зміниться?

— А хіба ні?

Тома глянула ще раз на розкладені карти Таро.

— Не впевнена. На мою думку...

— Тоді, — перебила її Лара, — нехай вона помре просто так. Нехай вона мучиться — страшно і безнадійно. Нехай у неї спочатку повилазять коси, оте біле перепалене клоччя, яке вона носить на довбешці, а тоді...

— Стривайте-но, шановна, — льодяним голосом зупинила її Тамара. — Для чого ви мені все це розписуєте? Ви будинком не помилилися? Хіба на моєму написано «кілер»?

Ранкова гостя замовкла в своєму кріслі, з очікуванням дивлячись на хазяйку.

— Ну ось що, Лізо, — втомлено мовила Тома, — нікого я вбивати, звісно, не буду — тим більше що дівчина, про яку ви говорите, абсолютно ні в чому не винна. Хіба в тому, що у вашого мужа склероз і він забув сказати їй, що жонатий. Таке трапляється. Щойно дізнавшись про цю забудькуватість, вона вказала йому на двері, так що нищити її я б не стала — інша панна могла б виявитися не такою високоморальною. Тому...

— Звідки ви знаєте, як мене звуть? Віра Охрімівна сказала?

— Ваша тітка на цю тему зі мною не говорила. — На лиці Єлизавети ясно читалося, що вона не вірить жодному слову, та Тамарі було плювати. — Я ворожка, забули? А якщо вам аж так кортить когось убити, то для розминки ми можемо почати з вашого чоловіка, як більш підходящої кандидатури. Спочатку, як ви й забажали, у нього вилізе волосся на голові — щоправда, його там не так багато, та все одно приємно. Потім...

— Ні! Що ви таке мелете?! — Жіночка аж звелася на ноги, її м’ясисте обличчя палало, наливаючись подібно до стиглого томата. — Як тільки у вас язик повернувся! Та як ви смієте?! Я люблю його, невже не ясно? Я жити без нього не можу, я...

— ...Я, я, я. Ну звісно. — Тома теж підвелася, глянувши на годинника і даючи зрозуміти, що сеанс закінчено. Коли тонких натяків хтось не розумів, вона робила товстіші, починаючи їх із чарівного слова «геть». — А ви не подумали, що ту дівчину теж хтось любить? Що в неї є батьки, брат, дві сестри, одна з яких хвора на ДЦП? Що вона, до слова, ще у школі вчиться?!

Гостя пополотніла.

— Цього не знала навіть тьотя Віра.

— Єлизавето, гуманістко ви моя, а вам не здається, що карати Олю... її звуть Оля, правда ж? — так-от, що це несправедливо — карати її за гріхи вашого мужа? Вона, знаєте, не Ісус Христос.

Ліза стояла струнко, як солдат на плацу, пальці, що вчепилися в ремінець сумочки, побіліли від напруги, та голос залишався сухим, неначе гірчичний порошок:

— Якби я хотіла справедливості, то звернулася б до суду.

— Дуже смішно, — мляво прокоментувала Тамара.

— Я прийшла сюди не для того, щоб вас розважати. Даруйте, що змарнувала ваш час. Тьотя Віра казала мені, що ви дуже могутня чаклунка, але не згадала, що ви — черства, товстошкіра і байдужа до горя ближнього свого людина.

Сказала жінка, замовляючи вбивство.

— Мені доведеться знайти когось іншого, не настільки закам’янілого. Ще раз вибачте.

— Стривайте, — Тамара зітхнула. — Гаразд. Переконали. Це буде нелегко, але я згодна.

— О... що ж... я не знаю, як вам і дякувати!

— Спеціально для цього людство винайшло гроші. Але попереджаю — ціна висока.

— Байдуже. Я добре заробляю, і мої старі... Ціна не має значення. Коли до вас прийти?

Тома ледь стрималася, щоби не знизати плечима.

— На молодий місяць. Десь за два

Відгуки про книгу Оксамитовий перевертень - Олександр Шевченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: