Король шрамів - Лі Бардуго

— Аякже, — відповів Ісаак. Проте йому бодай краєм ока вдасться побачити те, навколо чого здіймався увесь цей галас.

Женя простягнула йому стос паперів.

— Тут інформація про сьогоднішню вечерю. Виголошувати промову тобі не доведеться, але захід досить офіційний, тож намагайся триматися невимушено. На завтра заплановано лови.

— Принаймні полювати я вмію, — з полегшенням озвався хлопець.

— Але не так, як це роблять аристократи. Утім, Ніколаї однаково ніколи не був великим прихильником полювань. Він страшенно любить лисиць. Тож це просто привід покататися верхи й краще познайомитися з претендентками. Пам’ятай, що ти повинен приділити увагу кожній. Деталі обговоримо пізніше, після вечері.

Гриші покинули кімнату, а Ісаак, закинувши голову, взявся розглядати позолочену стелю. Почувався він водночас утомленим і стривоженим. Погортавши записки про те, як розсядуться гості та як правильно їсти устриць, хлопець відкинув їх убік. Йому необхідно було провітрити голову.

Щойно він відчинив двері, перед ним з’явився Толя.

— Щось сталося?

— Я просто хочу прогулятися.

Вартовий пішов за хлопцем назирці коридором, тримаючись за кілька кроків від нього, проте від думки, що його охороняють, Ісаакові було неспокійно. Подейкували, буцімто Ніколаї покинув університет, вирушивши в подорожі морями під іменем корсара Штурмгонда. Неоковирна історія, та хлопець міг зрозуміти королівські мотиви. Будь-хто обрав би свободу, а не цю нескінченну виставу.

Ісаак минув картинну галерею, не звертаючи уваги на численні портрети королів і королев Ланцових, і увійшов до оранжереї. Це було його улюблене місце в усьому Ґранд-Палаці. Приміщення з високою стелею забирало половину південного крила. Крізь стіни, зроблені зі скляних шибок, лилося яскраве сонячне світло, а викладена червоним кахлем підлога підігрівалася за допомогою труб із парою. Обабіч звивистих доріжок у горщиках росли фруктові дерева й високі пальми, над ними нависали пишні, укриті цвітом кущі, а живоплоти були підстрижені багатоярусними арками й решітками. У центрі оранжереї текло штучне джерельце; звужуючись та розширюючись, воно створювало дзеркальні озера й укриті ліліями ставки.

Біля одного зі ставків сиділа дівчина — ні, не дівчина, а принцеса. Егрі Кір-Табан. Донька Небес. Шуанці зазвичай діставали прізвище від одного чи обох батьків, але всі члени королівської родини успадковували його від першої королеви Шу Хану й засновниці династії Табан.

По периметру зали вишикувалися равканські вартові й члени шуанського Тавґхараду. Ісаак мав би помітити їх раніше, та думки його були деінде. Відвертатися не годиться ні вартовому, ні королю.

Отже, ось його шанс. Можна надолужити їхнє побачення, якому так і не судилося відбутися, і назбирати необхідної інформації для Жені та її спільників. «Зачаровуватимеш». Ага. Зачаровуватиме.

Та перш ніж Ісааку вдалося вигадати, як краще завести розмову, принцеса підвела голову. Вона поспіхом звелася на ноги й присіла в реверансі.

— Ваша величносте.

— Я не хотів порушувати вашого спокою, — перепросив хлопець шуанською.

— Я тут гостя. Про порушення спокою й мови нема. — Дівчина глипнула на вартових. — Не відмовитесь… не відмовитесь посидіти й трохи порозмовляти?

«Ось воно. Не довелося навіть просити». Та хлопцеві чомусь однаково кортіло розвернутися й кинутися навтьоки. Якщо він відмовить їй, це вважатиметься зневажливим ставленням. До того ж у дверях, мабуть, уже влаштувався Толя, котрий нікуди його не випустить.

Ісаак присів поряд із дівчиною на великому пласкому камені біля ставка. У повітрі солодко пахнуло помаранчевим цвітом, а плюскіт рибок у воді заспокоював. Якби на кожному кроці не стриміли вартові, це було б приємним місцем для відпочинку. Ісаак пообіцяв собі, що, діставши власне обличчя й повернувшись до служби, намагатиметься прибирати трохи приязнішого вигляду.

— Дякую, що приєдналися до мене, — сказала Егрі.

— Залюбки.

— Навряд чи, — пробурмотіла дівчина, ледь помітно всміхнувшись. — Ви, вочевидь, прийшли сюди побути наодинці — наскільки це можливо, — так само як я.

— Але якщо вам хочеться побути на самоті, чому ви запросили мене приєднатися до вас?

— Люди мусять бачити, що я докладаю хоч якихось зусиль, щоб поспілкуватися з вами, інакше вартові відзвітують моїй сестрі, тоді її докорам кінця-краю не буде.

— Вашій сестрі?

— Махі Кір-Табан, Народженій Небесами, нашій найбожественнішій принцесі, котра успадкує корону й багато років мудро та справедливо правитиме країною.

— А ви що робитимете? — поцікавився Ісаак. «Жінкам хочеться, щоб їх слухали».

— Звісно ж, поберуся з вами.

— Звісно, — повторив Ісаак, щосили намагаючись не відсахнутися. — А якщо не поберетеся?

У дівчини після цих слів на обличчі з’явилося щось схоже на паніку, наче такого запитання в сценарії не було, і тепер вона не знала, наскільки відвертою може залишатися. Ісаак поспівчував їй.

— Прошу, розкажіть, — м’яко сказав він, щоб заспокоїти дівчину й задовольнити власну щиру допитливість. — Я хочу знати.

Принцеса погладила великим пальцем шовк сукні.

— Гадаю, якби я не народилася в родині Табан, то стала б солдатом… а може, навіть членом Тавґхараду.

— Серйозно? — хлопець не стримав сміху. Справжній абсурд: вартовий, що вдає із себе принца, базікає з принцесою, яка мріє служити в королівській варті.

Дівчина ледь помітно насупилась.

— Нічого смішного.

Ісаак миттєво посерйознішав.

— Я не хотів вас образити. Просто здивувався. Служба в королівській варті — дуже шляхетне покликання. До того ж це подарувало б вам певну свободу, хай навіть вартові теж мають обов’язки.

— Так, але їх не змушують кривлятися й чепуритися, щоб потім продати, наче якихось рабів. — Дівчина зблідла, збагнувши, що саме щойно сказала. — Перепрошую. Я не мала на увазі… Це було б справжньою честю для мене…

— Не варто перепрошувати. Будь ласка. Я ж закликав вас бути відвертою. І не сподіваюся, що кожна жінка мріє стати моєю дружиною.

У дівчини на чолі з’явилася зморщечка.

— Не сподіваєтесь?

«Хай йому грець». Чергова помилка. Ісаак підморгнув.

— Не одразу. — Ця відповідь уже більше скидалася на слова Ніколаї, проте принцеса однаково здавалася засмученою.

— Тепер ваша черга, — сказала вона. — Я була з вами відвертою; можливо, тепер ви поділитеся зі мною секретом. Так буде чесно.

«Я не король Равки, а простий піхотинець, котрий намагається не пітніти у вишуканому вбранні». Ні, це точно була невдала відповідь.

Ісаак припускав, що варто пофліртувати, однак не був певен, які секрети належать йому, а які королю.

— Чудово. Мій секрет такий: я хотів побути на самоті, але однаково насолоджуюся вашим товариством. Ранок сьогодні був непростий.

— Справді?

— Дівчина мало не потонула.

Егрі геть не по-принцесячому рохнула.

— Сама винна, що кинулася в озеро.

— Перепрошую?

— Я готова закласти свою найкращу бойову сокиру, що вона не випадково шубовснула у воду.

— Вашу найкращу бойову сокиру?

Егрі заправила за вушко пасмо темного волосся.

— Я завзята колекціонерка.

Принцеса, котра мріяла бути вартовою в Палаці й полюбляла зброю. Принаймні