Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

язичництво, тоді на знак своїх добрих намірів та бажання підкоритися правосуддю Імперського Ордена, ви зв'яжете руки своєї прекрасної і відданої дружини і надішлете її до мене в якості скромного подарунка. Відмовитеся передати мені свою дружину, як вам наказано, — і кожна людина в Алтур-Ранзі помре.

У служінні милосердному Творцеві

Брат Кронос

Командувач об'єднаними військами його Величності»

Ніккі зім'яла лист в кулаці.

— Поїхали.

Іцхак повернув на місце свого капелюха, намагаючись наздогнати Ніккі, що йде до воза.

— Серйозно, Ви ж не збираєтеся зробити те, що вимагає ця скотина, адже так?

Вона поставила ногу на залізну сходинку і забралася на широке сидіння фургона.

— Поїхали, Іцхак.

Він забурмотів щось собі під ніс, залазячи в фургон. Знявши гальмо і злегка хльоснувши поводами, він почав розвертати фургон, покрикуючи людям, щоб ті звільнили дорогу. Навколо коліс спіралями закрутилися бруд і пил. Він вдарив батогом по спинах коней і прикрикнув, щоб поквапити їх. Фургон нарешті розвернувся і вирівнявся, а коні потягнули його вперед.

Ніккі притрималася однією рукою за бортик фургона, коли він похитуючись, покотився вперед, а другою сховала зім'ятий в кулаці лист за корсажем червоної сукні.

Незрячими очима дивилася вона на вулиці Алтур-Рангу, проїжджаючи повз будівлі і вітрин магазинів, возів та пішоходів. Промені західного сонця пробивалися крізь стовбури дерев зліва від них, їдучих на північ по широкій вулиці. Біля овочевих, сирних, хлібних і м'ясних крамниць під яскравими і смугастими навісами юрмилися люди, скуповуючи всі продукти, які тільки могли, в світлі майбутньої загрози.

Дорога звузилася, ледь вони досягли старих кварталів міста, тепер фургони, коні і люди утруднювали рух. Іцхак без зволікання розвернув своїх великих ваговозів, з'їжджаючи з головної дороги і прямуючи прямо повз тісно поставлені будинки, де в одній кімнаті тулилися цілими сім'ями. Посеред невеликих дворів було розвішано білизну для просушування, подекуди вона ще висіла на мотузках, перекинутих між протилежними квартирами на других поверхах, або була розтягнута прямо біля входу, над головами. Майже кожен крихітний шматочок землі на задньому дворі будинків використовувався для вирощування їжі або утримання курчат. Крила плескали, а пір'я розліталися, коли перелякані птахи помічали фургон на своєму подвір'ї.

Іцхак майстерно керував двійкою коней, що бігли з лякаючою швидкістю, вправно обходячи перешкоди у вигляді хатин, загороджень, стін і безладно розкиданих дерев. Він викрикував попередження, проїжджаючи по людних вулицях. Люди відскакували в переляку, пропускаючи його.

Фургон звернув на вулицю, яку Ніккі так добре знала. Вони проїхали повз коротку стіну, яка незабаром повертала до дороги, що виводила їх до входу складу транспортної компанії Іцхака. Фургон прогуркотів по порізаній борознами землі внутрішнього двору будівлі та, накренившись, зупинився в тіні величезного дуба, який підносився над стіною.

Ніккі злізла, як тільки одна з половинок подвійних дверей прочинилися. Очевидно, почувши шум, Віктор вийшов дізнатися, в чому справа. Дивлячись звіром, ніби готовий був убити першого, хто попадеться йому в руки.

— Ти читала лист? — Вимогливо запитав він.

— Так. Де кінь, про якого я просила?

Великим пальцем руки він вказав собі за спину.

— Ну, і що ми будемо робити тепер? Атака, напевно, буде на світанку. Ми не можемо дозволити цій солдатні забрати тебе з собою в їх армію. Ми не можемо дозволити їм виїхати і повідомити Кроносу, що ми відмовилися від його вимог. Що ми їм скажемо?

Ніккі кивнула головою в бік будівлі.

— Іцхак, чи не приведеш ти коня? Будь ласка.

На обличчі візника з'явилася кисла гримаса.

— Ви повинні вийти заміж за Річарда. Буде ще та парочка. Обидва — божевільні.

Уражена, Ніккі втупилася на нього. Нарешті вона змогла заговорити.

— Іцхак, будь ласка, у нас не так багато часу. Ми не можемо дозволити цим хлопцям виїхати з порожніми руками.

— Так, Ваша Високість, — він посміхнувся, — дозвольте мені привести вашу царську кобилу?

— Я ніколи не бачила, щоб Іцхак поводився так, — сказала вона Віктору, спостерігаючи як чоловік гордо карбує крок у напрямку до дверей, тихо бурмочучи прокльони.

— Він думає, ти божевільна. Так само вважаю і я. — Віктор уперся кулаками в стегна. — Виверт з цим шпигуном у стайні не спрацював? Чи це і був твій план?

Будучи не в настрої обговорювати це, Ніккі також вперто подивилася на нього.

— Мій план, — процідила вона крізь зціплені зуби, — це покінчити з цим якомога швидше і врятувати жителів Алтур-Ранга від перспективи бути вирізаними.

— І як це пов'язано з тим, щоб віддати тебе Брату Кроносу в якості подарунка?

— Якщо ми дозволимо їм атакувати на світанку, то у них з'явиться перевага. Нам необхідно, щоб вони атакували сьогодні.

— Сьогодні! — Віктор глянув на захід, на низьке сонце. — Але скоро вже буде темно.

— Саме так, — сказала вона, нахиляючись до фургона і виймаючи звідти довгу мотузку.

Втупившись у напрямку міста, Віктор обмірковував її слова. — Ну, якщо все зважити, то, гадаю, буде краще, якщо ми не будемо воювати з ними вдень, на їх умовах. Якщо нам вдасться як-небудь втягнути їх в атаку сьогодні, вони скоро втратять свою перевагу. Відсутність денного світла буде працювати на нас.

— Я приведу їх вам, — сказала вона. — Тільки будьте готові.

Зморшки на лобі Віктора поглибилися. — Я не знаю, як ти збираєшся змусити їх атакувати сьогодні, але якщо це станеться, ми будемо готові.

З приміщення складу вийшов Іцхак, ведучи в приводу білого жеребця в чорних яблуках. Грива, хвіст і ноги були чорними. Кінь був не просто витонченим, здавалося, він володів непокірною вдачею і безмежною витривалістю. Тим не менш, це було не зовсім те, що вона очікувала.

— Він не досить великий, — сказала вона Іцхаку.

Іцхак ніжно провів по білій морді коня. — Ви не сказали великий, ви сказали, що потрібен надійний кінь, якого