Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой
— Краще б оригінальні інгредієнти, лабораторію того, хто це виробляв, ну й самого експериментатора.
— Так я жити буду чи які прогнози? — я влажу у розлогі роздуми про можливі методи очищення мого організму.
— Будете, звісно, — надувається головний учений, а я насилу втримуюся, щоб не ляпнути вголос «але недовго». — Хоча простіше було б позбутися складу, щойно він потрапив в організм. Але тепер доведеться стабілізувати вас і помістити в нейтральне середовище...
— Позбутися? — повторюю я його слова, а мені підказують, що саме найголовніший мав на увазі — один із лаборантів по-простому робить універсальний жест «два пальці до рота». І тут до мене доходить, що я з висоти всього свого життєвого досвіду абсолютно не подумала про таке просте рішення. Просто воно таке неприємне, що навіть на думку мені не спало. А практикувала я таке нечасто, якось пройшли повз мене і студентські пиятики, і поїдання незрозуміло чого в незрозуміло яких компаніях. Людина-тюлень усе ж таки...
— Я навіть не подумала... Я забула, — я видавлюю із себе зізнання. Тому що реально стався ідіотизм з мого боку. Можливо, тому Арата почувала себе добре, бо вона віддавала то підозріле зілля природі? І не запитаєш вже зараз.
— Це неважливо, — погладжує мене по плечу Фрайд. — Це все можна виправити, — тепер крижаний погляд дістається вченим, але ті вже навчені і зі спокійними обличчями кивають, мовляв, так, випадок цікавий, усе буде чудово.
— Турбуватися нема чого, сейло, у вас чудовий парний зв'язок, тож може бути дискомфорт, але вітального зриву не буде, ні-ні! — і доки я трохи розслабляюся, він уже насідає на Фрайда. — Для експериментів нам потрібен буде високий рівень вітальної енергії, бажано іссейл...
— Ви хочете змусити іссейла домену ще й у лабораторії підробляти? — скептично тягне Фрайд, але рішення знаходиться очевидне. — У мене взагалі-то племінник є, з ним і домовляйтеся. Для первинних проб його рівня вистачить.
— Як скажете, як скажете, — потирає руки вчений, він і лаборанти виглядають так хижо, що залишатися тут не хочеться. Утім, ми й не залишаємося. До офіційної церемонії прощання з іссейлом домену Етарн залишається не так і багато часу. А мені б ще себе до ладу привести, не хочеться брати участь у затриманні злочинця в такому вигляді, ніби мене три дні носив по преріях дикий кінь. Це, звісно, ефектно, але дивно й зайве.
