Король шрамів - Лі Бардуго

Вартові завжди поступалися дорогою старшому за званням, а в Палаці мало не кожен був старший за званням, включно з поважнішими слугами. Проте жодне звання не перевершувало короля Равки.

Ісаак не просто почув, як всі задихнулися, а відчув це, і хлопцеві здалося, наче підлога під ногами зникає, а він падає, і падатиме, аж поки не розіб’ється об тверду землю. Саме тоді поряд із ним з’явилася Женя й легенько штовхнула його носаком черевичка.

— Ваша величносте? — озвалася шуанська принцеса, котра заходила до бенкетної зали першою, оскільки її делегація отримала аудієнцію останньою. Вигляд у неї був майже такий само переляканий, як і почування Ісаака.

Найперше хлопцеві захотілося знайти в приміщенні когось, кого завгодно, хто допоможе йому, хто скаже, що робити. «Не панікуй. Королі не панікують. Але ти не король. У тебе ще є час вистрибнути у вікно».

Ісаак ледь помітно вклонився, скориставшись миттю, щоб причепити на обличчя впевнену усмішку.

— Сьогодні ввечері я насамперед господар — і тільки потім король.

— Авжеж, — відповіла принцеса, хай вираз її обличчя залишався вкрай приголомшеним.

Інші гості пропливли повз нього — дехто з них здавався зачудованим, хтось задоволеним, а решта — обуреними. Ісаак закляк на місці з приклеєною до обличчя усмішкою й високо задертим підборіддям, наче все це було випробуванням для майбутньої королеви Равки.

Коли останній іноземний вельможа опинився в залі, за ними зайшли Женя з Давідом. Дівчина здавалася безтурботною, та Іссак бачив, як напружено заклякли кутики її рота. А Давід, як завжди, ширяв десь у хмарах.

— Не варто нервуватися, — заспокоїла хлопця Женя. — Тобі чудово все вдається.

Давід задумливо насупився.

— То ось, що ти мала на увазі, коли сказала: «Це фіаско, братан…»

— Це така метафора.

— Але…

— Цить, Давіде.

— Усе так погано? — прошепотів нещасний Ісаак.

Женя видушила таку-сяку подобу усмішки.

— У кращому разі гості подумають, що Ніколаї ексцентричний, а в гіршому, — що божевільний.

«І все це через малесеньке порушення етикету?» Ісаак щосили намагався приховати стурбованість, коли сів за стіл і почалася вечеря. Йому слід було пам’ятати про тисячу правил, що стосувалися офіційного бенкету, та вони вже й так чимало всього порушили цього вечора, подавши гостям традиційну їжу равканських селян, доповнивши її грою на скрипці й танцями.

Вечір минув без пригод, і хлопець дякував за це всім Святим, хай навіть довелося напружитися, коли фієрданський посол поцікавився екстрадицією Ніни Зенік. Женя швиденько відповіла, що гришницю майже на два роки відправили з торговельною місією до Керчу.

— Звучить не надто правдоподібно, — уперто гнув своє посол.

Женя штовхнула Ісаака під столом, і хлопець люб’язно всміхнувся гостеві.

— Мій шлунок занадто повний, щоб перетравити всю цю дипломатію. Заждіть принаймні, поки подадуть морозиво.

Трохи згодом до Ісаакового вуха нахилився Толя й пробурмотів:

— Їжте, ваша величносте.

— У всього присмак поразки.

— Ну то посоліть трохи.

Хлопцеві вдалося прожувати і проковтнути кілька шматків, і незабаром, на його величезний подив, вечеря завершилася.

Гості потягнулися до своїх кімнат, а Толя з Тамар погнали вдаваного короля коридором і прихованим проходом, що призначався виключно для монарших осіб, до монарших покоїв. Та щойно вони збиралися увійти, Толя вперся велетенською долонею Ісаакові в груди.

— Зажди. — Охоронець принюхався. — Відчуваєш запах?

Тамар задерла носа, обережно наближаючись до дверей.

— Часник, — сказала вона. — Миш’яковистий водень. — Дівчина подала сигнал вартовому, котрий охороняв вхід до покоїв. — Приведи Верескуна й Давіда Костюка. Двері заміновано.

— Отруйний газ? — перепитав Ісаак, коли близнюки погнали його геть.

Толя поплескав хлопця по спині.

— Вітаю, — сказав він, похмуро посміхнувшись. — Ти, певно, був переконливий, якщо хтось уже намагається тебе отруїти.

22

Ніколаї

Ніколаї щосили намагався призвичаїтися до нових покоїв — химерного поєднання піску й каменю. Ці гарно обставлені, хай навіть трохи застарілі кімнати могли б непогано вписатися в інтер’єр його Палацу, якби не брак кольорів та одноманітна текстура. Тут здавалося, наче дивишся на все здалеку крізь імлу. Єдиним винятком було його ліжко — до сміху романтичне будуарне ложе, прикрашене червоними трояндами, — вочевидь, Єлизаветине творіння. Хлопець улігся, збираючись відпочити, але заснути не вдавалося. А якщо вдасться, чи з’явиться потвора? Чи спробує вона вилетіти на полювання на цьому пустирищі?

Ніколаї страшенно втомився, та здавалося, наче його тіло цілковито втратило відчуття часу. Вони вирушили до Зморшки ближче до полудня, проте в цих постійних сутінках він не міг зорієнтуватися, скільки годин чи днів уже спливло. Відчуття часу тікало від нього. «Ми не їмо. Ми не спимо. Я вже й забув, як пітніти, відчувати голод чи бачити сни». Святі — чи хто там вони були — застрягли в цій пастці сотні років тому. Як їм удалося зберегти здоровий глузд?

Ніколаї заплющив очі. Навіть якщо заснути не вдасться, можна впорядкувати думки. Демон невпинно гриз його зсередини, намагаючись перехопити контроль над тілом, а на додачу неоковирний досвід, коли тебе висмикують з однієї реальності та жбурляють до іншої, нітрохи не допомагав. Проте Ніколаї — король і мусить поміркувати про майбутнє своєї держави.

Толя з Тамар бачили, як Ніколаї, Зоя та Юрій зникли посеред піщаної бурі. Що ж вони робитимуть? Розпочнуть пошуки, вигадають легенду, запроторять молодих Верескунів туди, де ті не ляпатимуть язиками. Близнюки перекажуть звістку про їхнє зникнення Жені з Давідом… На цьому фантазія йому відмовляла. Цікаво, яку стратегію вони оберуть? Якби ж він мав нагоду попрацювати з Ісааком або кимось іншим із претендентів на місце його дублера, вони неодмінно знайшли б якийсь вихід. Та як братися за це завдання, коли на підготовку лишилося обмаль часу? Гаразд, Ніколаї достатньо легковажний, щоб замірятися на таку авантюру, але Женя з рештою для цього занадто розсудливі.

У них ще був час урятувати задумане святкування, їхній важіль для тиску на Керч, якщо Святі дотримаються обіцянки. І якщо Ніколаї переживе Обряд Спалення Терну. Тоді він принаймні дасть Равці шанс поборотися. Знову буде собою. І його розум належатиме тільки йому.

Йому слід буде негайно знайти собі наречену, укласти союз, на якому так наполягала Зоя. Побратися з незнайомкою. Показна люб’язність без жодної дрібки справжньої дружби. Доведеться ціле життя прикидатися. Ніколаї зітхнув. Це місце наганяло на нього похмурі думки.

Хлопець сів на ліжку. Десь за стіною почувся звук: хтось тихенько сопів. Відчинивши двері, Ніколаї спершу нічого не побачив, аж поки не подивився вниз: ведмежатко легенько смикало його за штани крихітними блискучими кігтиками. Хутро в нього було густе й блискуче, а замість задніх лап виднілося два колеса, спиці яких були дуже схожі на кісточки людських пальців. Видовище було водночас чарівним і приголомшливим.

Ведмежатко смикнуло