Король шрамів - Лі Бардуго

— Це я знаю, — погодилася дівчина. — А ще знаю, що ти воював пліч-о-пліч з Аліною Старковою. Тіньова потвора відірвала тобі руку, та ти не припинив битися. І до цієї країни ти приїхав не в пошуках безпечної місцини, Адріку.

— Леоні, — втрутилася Ніна, — ти колись їла керчинські вафлі?

Дівчина здивовано вигнула брови.

— Не доводилось.

— Гаразд, я пригощу тебе таким високим стосом, що тобі доведеться перелазити через нього.

— Я не знала, що ти вмієш готувати.

— Не вмію. Анітрохи. Але я чудово вмію переконувати людей приготувати щось для мене.

Адрік смикнув пришпилений рукав, поправляючи його.

— Ви обидві просто нестерпні. І порушуєте субординацію.

Усмішка Леоні лише розпливлася аж до вух.

— Ми чудові, і тобі це добре відомо.

— Гаразд, — пирхнув хлопець.

— Позаяк ви так заповзялися наразити на небезпеку нашу місію, розкажіть-но, як нам удасться посеред ночі переправити до порту купку немовлят і вагітних жінок із цього жалюгідного містечка?

Ніна подивилася на гору, на дорогу до фабрики, що звивалася, наче довгий ненажерливий язик, на сторожку біля її початку — перше, що захищало солдатів, які працювали вгорі. Вона пригадала, чого навчилася в Кеттердамі, коли вошкалася не зі сповненими честі військовими, а з брехунами, розбійниками та злодіями. «Завжди бий туди, куди простак не допетрає дивитися».

— Легко, — озвалася вона. — Ми зробимо це посеред ясного дня. І докладемо всіх зусиль, щоб нас побачили.

***

Ніна геть не була певна, що Ханна прийде на наступний урок: Берегиня могла заборонити їй заняття, та й дівчині, можливо, більше не хотілося розмовляти з чужинкою. Утім, Зенік однаково вирішила навідатися до класної кімнати. Дорогою вона зайшла на кухню по свіжі недоїдки й віднесла на узлісся чергову тарілку для Трассела. Постояла там хвилинку, збираючись із думками, радіючи лісовій тиші та дихаючи живицею й досі свіжим після снігопаду повітрям. Вона визнавала, що її вилазка на фабрику обернулася справжнісінькою катастрофою, однак це не змінювало того, що коїлося на пагорбі, й нагоди, яка їй випала. Здавалося, що дівчина опинилася на порозі чогось значно суттєвішого за жахіття на вершечку гори і що їй судилося зробити більше.

— Але що саме? — пробурмотіла собі під ніс Ніна.

— Енке Яндерсдат?

Зенік мало не заскочила на найближчу гілку. Під деревами стояла дівчина, нервово смикаючи спідницю блакитного сарафана. Ніна не одразу збагнула, що вже бачила цю послушницю на березі річки, убрану у фієрданську військову форму. Невже дівчина почула, як вона розмовляла равканською?

— Так? — озвалася Ніна.

— Я не хотіла вас налякати.

— Трохи гострих відчуттів мені не завадить, — відповіла Зенік, ніби допіру не стрибала з вікна й не тікала щодуху з гори, рятуючи життя.

Дівчина мала біляве волосся і шкіру кольору щойно достиглого персика. Вона не здавалася анітрохи настороженою, просто трохи нервувалася.

— Я хотіла подякувати, що ви й новоземські крамарі нікому не розповіли про те… що бачили біля річки. Навіть після того, що сталося з Ґреттою.

Ґретта. Це, мабуть, дівчина, котра померла після падіння у воду.

— Це вже й так була справжня трагедія, — заспокоїла послушницю Ніна.

Дівчина здригнулася, наче смерть уже дихала їй у потилицю.

— Її матір приїжджала по тіло. Це було жахливо. А якби родина дізналася, звідки в неї взялися рани. Ганьба…

— Я розумію, — урвала її Зенік, а тоді наважилася запитати: — А ви поїдете ще?

— Звісно, ні, — щиро відповіла дівчина, й у її голосі почулося щось схоже на благання. — Більше ніколи.

Ніна їй повірила.

— Розкажи-но, — попросила вона, — це була Ханнина ідея — поцупити форму?

Ханна була суттєвим елементом Ніниного плану. Що ліпше вона її розумітиме, то краще. Та й складно було заперечувати, що їй просто цікаво. Дівчина закопилила нижню губу.

— Я… вона…

— Я нічого не розповім Берегині. Якщо раптом заговорю про це аж тепер, вона дивуватиметься, що так довго змушувало мене тримати язика за зубами. А з цього не вийде нічого путнього.

Від цієї думки дівчина, схоже, розслабилась.

— Ханна… Ханна ризикує там, де не слід. — Послушниця ледь помітно всміхнулася. — Однак непросто втриматися від бажання приєднатися до неї.

— Ви часто її супроводжуєте?

— Якщо вона дозволяє.

— Забагато галасу для нагоди насолодитися коротенькою свободою.

— Річ не лише в цім, — заперечила дівчина. — Ханна… Іноді люди просять у монастиря допомоги, а Берегиня відмовляє їм… звичайно з добрих і благородних міркувань.

— Авжеж. А що це за люди?

— Родини, котрі не можуть дозволити собі найняти лікаря, коли хтось захворіє. — Дівчина зашарілася. — Незаміжні дівчата, котрі… вскочили в халепу.

— І до них ходить Ханна? — здивовано перепитала Ніна. Ця несамовита жиляста дівчина з гвинтівкою за спиною й кинджалом на стегні? Складно було таке уявити.

— О, так, — відповіла послушниця. — У неї є дар. Вона виˊходила безліч людей, котрі однією ногою були вже в могилі, та навіть допомагала під час пологів… якщо дітки переверталися в матерів у животиках.

«Вона Цілителька, — збагнула Ніна. — Користується своєю силою, навіть не розуміючи цього». Пригадала, як Ханна сказала про інших послушниць: «Для них це лише гра. Дитяча забавка з перевдяганням, нагода побути сміливими». Тоді Зенік думала, що зрозуміла її, та помилилася.

— Якщо ви про нас розповісте, — вела далі дівчина, — Ханні доведеться припинити цим займатися. Берегиня…

— Я ані словом не прохоплюся, — пообіцяла Ніна. — Не думаю, що Джел розгнівається через таку люб’язність.

— Ні, — задумливо озвалася дівчина, — я теж не думаю.

— Мені шкода твоєї подруги Ґретти.

— Мені теж. — Послушниця зірвала з гілки пучечок соснових голок. — Іноді… я думаю, що Ґефвалле не подобається наша присутність тут.

— Присутність монастиря?

Дівчина, прикипівши поглядом кудись далеко, похитала головою.

— Дівчат…. кожної з нас.

Ніні хотілося ще трохи натиснути, але в каплиці зайшовся дзвін. Послушниця хутенько присіла в реверансі.

— Нехай Джел береже вас, Енке Яндерсдат, — сказала вона й кинулася на заняття.

Ніна поспішила за дівчиною назирці. Якщо Ханна вирішить прийти на урок, ліпше не запізнюватись. Адрік уже передав звісточку мережі Грінґса в Г’ярі, щоб пересвідчитись, що на них чекатиме корабель… це якщо їм якимось чином удасться вивести жінок із фабрики. Та якщо Ханна сьогодні не прийде, доведеться її знайти й знову заслужити її прихильність. Дівчина потрібна була Зенік для втілення її плану, а якщо вже бути цілковито чесною, то думка про те, що послушниця гнівається на неї, їй теж не подобалась.

Ніна написала на дошці половину слів на земені, запланованих на сьогоднішній урок, і вже була подумала, що всі зусилля марні, коли на порозі з’явилася