Кохана майстра смерті - Олеся Лис

Беруся розкладати по тарілках нашу вечерю, але плечі вже починають тремтіти від сміху.

─ Так, тут старий Ангус не допоможе, ─ удавано зітхає некромант. ─ Йому бідоласі більше ста, як він з такою молодою і жвавою впорається?

─ Ніяк, ─ згідно киваю. ─ Доведеться тобі...

Ледве стримую сміх, згадуючи поважного старця, який викладав у нас Історію Острова Ері. Здається, на нього варто було лишень трохи дунути, і майстер розсиплеться на купу дрібних кісточок. І в чому тільки душа тримається?

─ Що ж, я готовий на такі жертви, ─ з виглядом мученика оголошує чоловік, весело виблискуючи очима.

Пирхаю у відповідь, співчутливо похитавши головою, і беру в руку ложку. Чоловік наслідує мій приклад. Деякий час ми мовчимо, насолоджуючись їжею. Кухар "У Клейтона" справді прекрасний, я і не помічаю, як з’їдаю всю порцію.

─ Щось у тебе настрій сьогодні хороший... ─ відсовую порожню тарілку з ложкою в сторону і запитально дивлюся на чоловіка, якій також уже закінчив вечеряти.

Не те, щоб я була проти… Просто з того часу як він почав шукати потрібний ритуал, вже кілька днів поспіль мене вдома зустрічав похмурий бука. А тут тобі і посмішка, і жарти...

─ Айне, я знайшов вихід! ─ заявляє чоловік, задоволено посміхаючись.

 Відчуваю як мої очі від несподіванки округлюються. Не може бути!

─ Ми просто не там шукали, ─ він спокійно відкидається на спинку стільця. ─ Ми хотіли запечатати душу Гіллагана в саркофазі. З цим дійсно може впоратися тільки Азері Анем. Але нам не потрібно це...

Як не потрібно? Недовірливо струшую головою, може я недочула? Адже в цьому-то і вся заковика.

─ Я знайшов набагато кращий варіант. Ми душу Гіллагана навпаки відправимо в прикордоння...

Кліпаю очима, ніяк не встигаючи осмислити інформацію.

─ Але ж це неможливо, ─ нагадую. ─ Гіллаган безсмертний. Він не може покинути землю... Або я чогось не розумію в нашому світоустрої...

─ Просто так дійсно не може, ─ складає руки на грудях некромант. ─ Але є той, хто в силах змусити його. І це...

─ Тог Анем! ─ закінчую фразу за Кіана і боюся повірити в настільки просте рішення наших бід.

─ Саме так! Причому ми знаємо одного з них... ─ гмикає чоловік.

З глузду з'їхати. Виявляється, потрібне рішення було весь час у нас під носом. Але чує моє серце, що не все так просто. Тим більше що з характером шановного сагерта ми знайомі не з чуток.

─ Тільки як умовити Деглана нам допомогти? ─ враз сумнішаю я.

Якось не віриться, що пакосний дідуган хоч пальцем поворухне навіть заради такої справи.

─ Я думаю, що з цим ми вже якось впораємося, ─ підіймається на ноги Кіан і приймається ходити по кімнаті.

Мені не віриться що все так просто. Вихід знайдено. До того ж ще кращий, ніж початковий варіант. Тог Анем навіки відправить Гіллагана до праотців, і обряд не доведеться повторювати ще раз через півтисячоліття, як це сталося з нами. Наші діти будуть спокійно жити в замку, не побоюючись крипти. А мене більше не будуть мучити моторошні кошмари і ходіння уві сні.

Кидаюся чоловікові на шию, не в силах стримати радість, що рветься з грудей. Тільки зараз усвідомлюю, що все насправді може вийти. Проте гучний стукіт у двері, змушує перелякано смикнутись. Руки чоловіка на секунду стискаються навколо моєї талії, а потім він спритно переміщує мене собі за спину.

─ Хто там? ─ спокійно запитує некромант, беручи до рук меча.

─ Іменем короля, відчиняйте!

Від автора

Доброго для, любі мої читачі)))

Вітаю усіх з наступаючим чудовим святом! Смачної Вам пасочки! Будьте здорові та бережіть себе)))

З любов’ю, Олеся)))