Битва королів - Джордж Мартін
— Ви ж знаєте, хіба ні? — зітхнув Тиріон.
— Коли вже ви це кажете... так. Томена. Навряд чи ви можете пообіцяти Мірселлу і Дорану Мартелу, і Лайсі Арин водночас.
— Нагадаєте мені, щоб я більше не грався з вами в розгадайки. Ви махлюєте.
— Королевич Томен — гідний хлопчик.
— А якщо я заберу його від Серсі та Джеймі в юному віці, з нього може вирости гідний чоловік.
— А гідний король?
— Король — Джофрі.
— А Томен — наступник, якщо раптом його світлість спіткає лихо. Томен, такий милий і винятково... згідливий.
— Усіх ви підозрюєте, Вейрисе.
— Вважатиму це за похвалу, мілорде. В будь-якому разі, князь Доран навряд чи лишиться байдужим до честі, що ви йому робите. Майстерно ви все владнали, сказав би я... якби не маленьке «але».
— На ім’я Серсі? — розсміявся карлик.
— Хіба політична прозорливість здатна переважити материнську любов до плоду її лона? Можливо, заради слави свого дому й безпеки королівства королеву й удасться переконати віддати Томена або Мірселлу. Але обох? У жодному разі.
— Те, чого не знає Серсі, на мені не окотиться.
— А якщо її світлість дізнається про ваші плани до їхнього здійснення?
— Ну,— мовив Тиріон,— тоді я знатиму: той, хто їй розповів, мій справжній ворог.
Вейрис на це захихикав, а Тиріон подумав: «Третій».
Санса
«Якщо хочеш повернутися додому, приходь сьогодні поночі в богопраліс».
Прочитані всоте, слова лишилися незмінні, як і першого разу, коли Санса виявила згорнутий аркуш пергаменту в себе під подушкою. Вона гадки не мала, як він там опинився і хто його прислав. Записка була без підпису, незапечатана, а рука незнайома. Зібгавши аркуш у кулаці, Санса пошепки повторила слова. «Якщо хочеш повернутися додому, приходь сьогодні поночі в богопраліс»,— легенько видихнула вона.
Що це може значити? Може, віднести це королеві, щоб довести, яка Санса чемна? Вона нервово потерла живіт. Фіолетовий синець, залишений сером Мірином, огидно пожовтів, але досі болів. Рука, що вдарила її, була в кольчужній рукавиці. Санса сама винна. Треба вчитися краще приховувати почуття, щоб не сердити Джофрі. Почувши, що Куць відіслав лорда Слінта на Стіну, вона забулася й бовкнула: «Щоб його там Чужі забрали». Королю це вельми не сподобалося.
«Якщо хочеш повернутися додому, приходь сьогодні поночі в богопраліс».
Санса так наполегливо молилася! Може, боги на неї нарешті зглянулися й послали лицаря, який її врятує? Мабуть, це хтось із близнюків Редвинів, або ж хоробрий сер Балон Свон... або навіть сам Берик Дондаріон, юний лорд, у якого була закохана її подружка Джейн Пул,— з чуприною мов червоне золото, з розсипом зірок на чорному плащі...
«Якщо хочеш повернутися додому, приходь сьогодні поночі в богопраліс».
А що як це жорстокий жарт Джофрі — як того дня, коли її повели на мури й показали батькову голову? А може, хитромудра пастка, щоб підважити її лояльність? Якщо Санса таки піде в богопраліс, чи не чекатиме там на неї сер Ілін Пейн, тихо сидячи під віродеревом з Льодом у руці, спостерігаючи за її наближенням своїми безбарвними очима?
«Якщо хочеш повернутися додому, приходь сьогодні поночі в богопраліс».
Коли відчинилися двері, Санса квапливо запхала записку під простирадло й сіла згори. Прийшла її покоївка — боязка дівчина з обвислим каштановим волоссям.
— Чого тобі? — кинула Санса.
— Міледі ввечері купатиметься?
— Ні, тільки коминок розпали... я застудилася.
Санса тремтіла, хоча день був спекотний.
— Як зволите.
Санса підозріливо спостерігала за дівчиною. Чи бачила вона записку? Чи сама й поклала її під подушку? Не схоже, бо дівчина була на вигляд дурненька — такій таємну записку не доручиш, але Санса її зовсім не знала. Що два тижні королева міняє їй служниць, щоб вона ні з ким не подружилася.
Коли в жаровні спалахнув вогонь, Санса коротко подякувала покоївці та звеліла йти геть. Дівчина, як завжди, радо скорилася, але Сансі здалося, що в її очах було лукавство. Без сумніву, помчить зараз звітувати королеві або, може, Вейрису. Вона була певна: всі служниці шпигують за нею.
Залишившись сама, Санса вкинула записку в полум’я й довго дивилася, як пергамент скручується й чорніє. «Якщо хочеш повернутися додому, приходь сьогодні поночі в богопраліс». Санса перемістилася до вікна. Внизу якийсь коротун-лицар у місячно-білих обладунках і важкому білому плащі міряв кроками підйомний міст. З його зростом це міг бути лише сер Престон Грінфілд. Королева дозволила Сансі вільно ходити замком, та все одно: якщо вона вночі вирішить вийти з Мейгорової тверджі, він захоче знати, куди вона зібралася. І що вона йому скаже? Вона зраділа, що спалила записку.
Розплівши шнурівку на сукні, вона скрутилася в ліжку, але не могла заснути. «Він і досі там? — думала вона.— Скільки він чекатиме?» Як це жорстоко: послати їй записку й нічого не пояснити! Ця думка крутилася й крутилася в голові.
Якби ж то хтось міг їй підказати, як чинити! Їй бракувало септи Мордейн, а ще більше — Джейн Пул, її найщирішої подружки. Септі відтяли голову разом з усіма іншими за тяжкий «злочин» — за те, що служила дому Старків. Санса гадки не мала, що сталося з Джейн, яка незабаром по тому зникла з її покоїв і про яку більше не згадували. Санса старалася надто часто про них не думати, та іноді наринали непрохані спогади, і тоді важко було стримати сльози. Час до часу Санса навіть відчувала, що скучила за сестрою. Зараз Арія вже у безпеці, у Вічнозимі, танцює і шиє, грається з Браном і маленьким Риконом, а може, якщо їй хочеться, і виїжджає у зимове поселення. Сансі теж дозволено їздити верхи, та лише у дворі, а цілий день крутитися по колу набридає.
Коли зачувся галас, Санса й близько не спала. Спершу він лунав удалині, тоді погучнішав. Багато голосів водночас щось викрикували. Санса не могла розрізнити слів. А ще чулося тупотіння коней, і гупання чобіт, і гучні накази. Підкравшись до вікна, вона побачила, як на мурах бігають вояки
