Скляне прокляття - Томас Тімайєр

й гардеробну Лакомба було освітлено тільки вузенькою смужкою світла, що виходило з кабінету. Уїлсон прослизнув до кімнати й причинив за собою двері. Поки що все гаразд. Крізь вузьку шпарину він міг бачити, що Лакомб усе ще перебуває в кабінеті. Вчений зосереджено схилився над столом. Здається, чистить лінзи свого телескопа, витягаючи їх одну за одною з кріплень і поліруючи м’якою ганчірочкою. А при цьому ще й весело насвистує мелодію вальсу.

Уїлсон обдивився навколо себе. Він знав, що французький астроном зберігає документи в довгастій дерев’яній скриньці. На численних полицях стояли тільки книжки та зоряні карти. Можливо, скриньку заховано в платтяній шафі?

Він нечутно прокрався до важкої шафи з червоного дерева й відчинив її. Дверцята рипнули, і Уїлсон затамував подих. Втім, Лакомб усе одно б нічого не почув. Музика так само звучала з грамофона й заглушала інші звуки. Англієць почав поспіхом ритися в надрах шафи. Нічого нема… Самі лише сорочки, штани й сюртуки… Та які старомодні! Страшне! Як таке можна сьогодні начепити на себе?

Уїлсон з огидою зачинив шафу. Та де ж ця бісова скринька? А, може, вона в кабінеті? Якщо так, то він матиме серйозні проблеми.

Він знову почав крастися до прочинених дверей. Та, минаючи ліжко, раптом помітив, як під матрацом щось зблиснуло. Гладенька відполірована горіхова кришечка з начищеними латунними петлями. Уїлсон присів і оглянув знахідку. От клятий жабоїд! Це ж треба таке вигадати — ховати скриньку під матрацом, наче тут хтось має намір його пограбувати!

Британець посміхнувся. Ці французи схильні драматизувати події!

Він витяг скриньку і відкрив її. Всередині лежали три густо списані аркушики паперу. Єдиний доказ того, що легендарний метеорит, називаний «Скляним прокляттям», існує насправді. Уїлсон задоволено кивнув, вийняв документи, сховав до кишені й уже намірився було зачинити скриньку, коли в кімнаті спалахнуло світло.

— Мені вчувся якийсь шум!

У широко відчинених дверях спальні стояв Франсуа Лакомб, поставивши руки в боки.

— Чи можу я поцікавитися, що ви тут робите, шановний мсьє Вільсьєн? — Лакомб вимовив ім’я вченого на французький манер, ніби навмисне викрививши його.

— А ви як гадаєте?

— Саме так, як воно є й насправді, — відповів француз. — Я лише хотів переконатися, що не здійсню помилки, якщо викличу поліцію.

— На це вам не варто дуже розраховувати, — Уїлсон випростався й обтрусив штани. — На Різдво тут майже нікого не залишається, а Філбі, тутешній швейцар, уже надто старий і не зможе вам нічим допомогти.

Обличчя Лакомба спохмурніло.

— Негайно поверніть мені всі папери й забирайтеся геть звідси!

— Здається, ви не зовсім правильно все зрозуміли. Мені потрібні ці записи, тож я заберу їх із собою, хай там як. Ви припустилися серйозної помилки, приховуючи їх від мене. Замість спільника ви нажили собі ворога в країні, яка не дуже переймається підтриманням добрих дипломатичних стосунків із Францією.

— Ви мені загрожуєте? — Лакомб побуряковів від люті. — В апартаментах, що їх надала мені Британська академія? Стережіться, пане, кажу вам! — Він стрімко метнувся до полиці й схопив із неї свій палаш — різновид шпаги з широким, загостреним з обох боків клинком. Блискавичним рухом Лакомб вихопив зброю з піхов і спрямував її вістря просто на британця. — А тепер вам доведеться повернути те, що належить мені по праву.

Уїлсон хижо усміхнувся й розстебнув пальто. На боці професора зблиснув ефес його шпаги.

Очі вченого-француза стали круглими від здивування. Мабуть, він зрозумів, що самими лише загрозами справу не вирішити.

— Прошу вас, мсьє, схаменіться!

Усмішка застигла на вустах Уїлсона. Він неквапливо витяг шпагу з піхов — і обидва клинки зіткнулися з сухим брязкотом.

— Маю застерегти вас, мсьє! — прошипів Лакомб. — За Наполеона Третього я отримав офіцерський патент і брав участь у битві при Седані в 1870 році!

— Це в тому самому посміховиську, коли французів ущент розгромили прусаки під акомпанемент труб і литавр, якщо не помиляюся, — зауважив Уїлсон. — Та й відтоді вже минуло понад двадцять років. Мабуть, і шпагу вашу ржа поїла за цей час?

Він зробив короткий випад і повернувся на вихідну позицію.

— Ваші рефлекси ще нівроку, — констатував він. — Що ж, хотілося б мені бачити, скільки ви протримаєтеся. До бою! — Він зайняв бойову позицію.

Уїлсон досить непогано знав історію виникнення фехтування, види фехтувальної зброї і ті прийоми, які застосовують у бою офіцери французької армії. Лакомб спробував дістати його на відстані, не сходячись упритул. Випад — крок назад. Випад — крок назад. Досить витончений прийом, і на відкритій місцевості він був би цілком ефективним і доцільним, проте в тісному приміщенні не спрацьовував. Уїлсон же, навпаки, підпустив супротивника якомога ближче, очікуючи слушної нагоди, щоб завдати нищівного удару. Нарешті, він зробив несподіваний крок уперед, описав шпагою дугу і здійснив глибокий випад у бік супротивника. Лакомб позадкував, наштовхнувся на стілець і втратив рівновагу. Щоб виправити свою помилку, він скочив на ноги й відступив до суміжної кімнати.

У свої сорок п’ять років він був іще досить жвавим, проте сили й дихання йому вже явно не вистачало. А саме цього в Уїлсона було вдосталь, і він уже наладнався вибити клинок із руки Лакомба. Британець зробив новий випад, але промахнувся, і його клинок обрушився на розібраний телескоп, що стояв на столі. Лакомб завив від люті й кинувся на Уїлсона, безладно вимахуючи своєю короткою шпагою і бажаючи лише одного — помститися за зіпсований унікальний прилад. Тепер його випади зробилися марними й непередбачуваними. Уїлсон парирував їх, відхиляючись то в один, то в інший бік, щоб уже остаточно виснажити супротивника.

Далі все сталося з блискавичною швидкістю.

Франсуа Лакомб кинувся в атаку, спіткнувся й одразу ж наштовхнувся на клинок Уїлсона. Гортанно скрикнувши, француз заточився і впав на підлогу. Шпага британця простромила йому груди.

Уїлсон