Гармонія (2) - Анна Стоун

"Ну нічого! Наступного разу вийде! - дівчина, гнівно стиснувши кулачки, сіла в крісло, поринувши у думки.

* * *

Альбрехт лежав на ліжку, закинувши ногу на ногу. Думки були зараз далеко від книги, яку він тримав у руках. Він раз у раз відривався від читання, дивився, то в стелю, то в стіну. Йому хотілося піти до неї.

Схопившись із ліжка, Альбрехт відкинув книгу убік. Підійшовши до письмового столу, на якому лежали папір та перо з чорнильницею. Відсунувши стілець, хлопець змочив перо і почав писати.

Моє світло, моя любов, печаль

Де ти є? Прошу мені скажи

Пробач, бо присягався не любити…

Альбрехт на мить відірвався від віршів. Рима на якусь мить зникла. Хлопець зітхнув, спробувавши згадати всі щасливі моменти.

Не страшні негоди та нещастя

Адже ти зі мною – моя радість, щастя…

Альбрехт не знав, що писати далі. Він відчував, що тут чогось не вистачає. У всіх його піснях чогось не вистачає. Хлопець пропустив приспів, щось почав виправляти. Йому здавалося, що у кожному куплеті бракує ще кілька рядків.

На душі панував спокій. Відклавши перо, Альбрехт перечитав чотиривірші і посміхнувся. Він мріяв удосконалити колись їх. Обов'язково. Адже вона відповість йому взаємністю. Відповість! Альбрехт підніс до губ списаний листок і поцілував його.