Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

— А тепер розповідай з самого початку, — велів Лялянівель, послухавши анекдот про темноельфійських борців за права чоловіків.

— Від створення світу? — єхидно спитав Нетин і посміхнувся подавальщиці, яка вже досить довго дивилася персонально на нього.

— Не придурюйся, — дуже вже ласкаво попросив Лялянівель, аж Дарці захотілося тихенько зповзти під стіл, а потім на карачках відповзти до виходу.

— Раніше ти мені подобався більше, — пробурмотів темний. — Раніше можна було спрогнозувати твої реакції і те, що будеш деякий час вагатися.

— То було раніше.

— І що ця жінка зробила з таким правильним світлим?

— Нетин!

— Мабуть вона з тобою недостатньо ласкава, на оточуючих кидаєшся…

Лялянівель звісив на руці чашку так, наче збирався запустити нею темному в голову.

— І нервовий якийсь… Добре, розповідаю. Про павуків, навершя і все інше ви вже знаєте… І почалося все саме з павуків. І до останнього не віщувало нічого такого, занадто цікавого. Що не роби, завжди знайдеться хтось, кому цікаво щось продавати повз збирачів податків і видавачів документів і дозволів. І взагалі, в мене тут щось типу практики і мало бути щось стандартне, щоб я вже відзвітував, мене похвалили, поклали печатку підтвердження і більше не смикали через цю дурню. У мене там ще одна… а, не має значення, — темний ельф сумно зітхнув і запив свої одкровення напоєм з маленької чашечки. Підозріло синім.

— І що пішло не так? — спитала Дарка, котрій його навіть школа стало.

— Спочатку ці дурні гриби пішли не так. Я чесно думав, що натяками на орків мене відволікають, можливо навіть учитель, любить він познущатися, особливо над тими, хто приходить за підтвержденням, а так досить довго вже самостійно працює… А тут гриби, з котрими ніхто при своїй клепці зв’язуватися не стане. Навершя, котре не дуже від тих грибів відрізняється своєю дією на оточуюче. А іще, я просто не встиг перевести фокус уваги на вас. Тільки почав рухати діло в ваш бік, а тут сюрприз, комусь ви і без мене дуже цікаві. І, схоже, це вже зовсім не цікава гра вчителя з учнем, котрий почав думати, що він вже зовсім самостійний, а тому треба йому пенделя дати, образно кажучи. Ви комусь цікаві навіть без мене. А тут іще та дурна записка і ці хвостики, котрі я вже десь бачив. Саме ось такі, нестандартні. Довелося все кидати і вирушати за записами, моїми, бо десь воно в мене було. А тепер виявляється, я дурень. Бо навіть якась напіворчанка все швидше до купи склала.

— І що в тих записах? — спитав Лялянівель.

— Та різні пояснюючі записки від цих придурків, котрим не вистачало прав і не хотілося обов’язків. І родовід саме по жіночій лінії дуже заважав. А ще різні напівкровки. Я ті записки колись скопіював, бо колекціонував різну дурню, а записочки місцями дуже веселі. І ось серед них і була та, з хвостиками дивної форми. Дуже характерними. Бо власник того почерку мало того, що лівша, так ще й пальців недостача. Ну, і сам по собі він виділитися любив. Головне саме почерк і хвостики. В записках стандартна для них дурня. Пояснення, чому вони не стали виконувати наказ сьомої володарки меча, чому почалася якась бійка, через дівчину, у якої прабабка біла світла. Ще звернення було дуже цікаве, з поясненнями чому саме через жінок на троні завжди війни починаються.

— І чому? — зацікавилася Дарка.

— Бо їм завжди чогось мало і чужих дорогоцінностей хочеться. А ще вони не стратеги і не прораховують наслідки дій. Ну, весела штука. Особливо, якщо згадати, що найдовша наша війна зі світлими сталася, коли на троні сиділа малолітня дурепа, якій навіть не хотілося щось там прораховувати, а правив насправді її перший радник. Чоловік, та ще й чистокровний.

Дарка з чистокровного чоловіка хихикнула, але поправляти не стала. Вигляд у Нетина був сумний.

— І чого вашим дурням з хвостиками такого не дозволили, що вони аж до орків втекли? — спитав Лялянівель.

— А, дурню. Я коли в архіві прочитав, відразу навіть не повірив. Ці ідіоти вирішили, що вся справа в тому, що наша богиня незаміжня. Тому і в жінок занадто багато волі. А якщо їй знайти чоловіка, причому, суворого. А де в нас суворі чоловіки?

— Тільки не кажи, що в орків, бо жінки там на відміну від ваших прекрасних, ще й побити можуть, — дивним тоном попросив Лялянівель.

— А саме там і є. У них ще теорія була, що орчанок зіпсувала якась наша любителька екзотики, яка серед орків довго жила. І що бідним оркам теж допомога потрібна. Ну, і навершя орчанське, тому так, чи інакше без тих нещасних низьконароджених не обійтися. Вони їх жаліли, уявляєте? Орків жаліли. Щиро.

Дарка уявити ельфа, котрий жаліє орка не змогла. Лялянівель, судячи з виразу обличчя, теж. Схоже, ці диваки близькі родичі Мархи. Теж всіх рятувати хочуть, не питаючи, чи потрібно воно комусь.

— Я так розумію, легких шляхів вони не шукають і для вашої вічно сплячої чоловіка хочуть створити, причому чомусь орчанського, — задумливо сказав Лялянівель.

— А ось тут ще більша дурня вилазить, — аж стрепенувся Нетин. Видно ця дурня ніяк в його голові не вкладалася. — У них теорія, що якщо орк буде нечистокровний, то й бог буде не орк. Особливо якщо поруч буде багато ельфів. Чистокровних.

— З чого вони те взяли? — здивувався Лялянівель.

— А хто їх, ненормальних, знає? Їм просто так захотілося і вони в те повірили. Як в ті війни через дорогоцінні цяцьки, які в когось на шиї, чи зап’ястку висіли. І ось чого ті ідіоти досі не повиздихали, га? Ще й учнів, судячи зі всього, зуміли набрати. Таких же ідіотів. Одного зараз допитують. Шпигував він, — Нетин аж скривився, немов щось дуже кисле з’їв. — Радує, що тепер ми хоча б знаємо, хто павуків вкрав. А все інше…

І він сердито махнув рукою.

— І цим вашим придуркам потрібна моя дружина для ритуалу, — сказав Лялянівель.

— Судячи з записки. Але не факт, можливо відволікають і насправді в них десь там сидить нечистокровний хлопець-орк, чекає свого часу. В них такі дивні теорії, що запросто могли додуматись, що якщо допустити до ритуалу жінку, отримують вони теж жінку.