Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
— Я знаю. Саме тому ми не можемо боротися з ними, ми програємо.
Обличчя Зедда почервоніло.
— Так ти пропонуєш, дозволити їх армії прокотитися по Новому Світу, не зустрівши опору? Твій план полягає в тому, щоб дозволити армії Джегана безперешкодно захоплювати міста і допустити все те, про що розповідала Джебр? Щоб скрізь було те ж, що і в Ебінісі? Ти хочеш дозволити загарбникам влаштувати загальну бійню? З легкістю поневолити нас?
— Думай про рішення, — нагадав дідові Річард. — Не про завдання.
— Не дуже втішна порада тим, кому от-от переріжуть горло.
Річард, вражений словами Зедда, застиг, пильно вдивляючись у нього.
— Послухай, — нарешті заговорив Річард, пальцями відкидаючи назад волосся, — Зараз у мене немає часу. Коли я повернуся, ми з тобою про все поговоримо. Час підтискає. Я вже витратив його даремно занадто багато. Сподіваюся тільки, що часу у нас залишилося достатньо.
— Достатньо для чого?! — Заревів Зедд.
Ніккі почула на сходах квапливі кроки і в зал влетіла Джебр.
— Що трапилося? — Запитала вона в Зедда.
Зедд махнув рукою в напрямку Річарда.
— Мій онук прийшов до висновку, що ми не повинні боротися з армією Джегана, оскільки все одно програємо.
— Лорд Рал, ви ж це не серйозно? — Запитала Джебр. — Ви ж не можете справді думати, що можна дозволити тим тварюкам… — голос Джебр затих, вона ступила вперед, не зводячи очей з Річарда, і зупинилася. А потім відступила на крок. Кров, відринула від її обличчя, рот широко відкрився, щелепа затремтіла, вона безуспішно намагалася щось сказати, обличчя було спотворене жахом. Потім сині очі закотилися, бідолаха знепритомніла.
Том встиг підхопити жінку сильними руками і м'яко опустив на гранітну підлогу. Всі наблизилися до жінки, яка втратила свідомість.
— Що з нею? — Спитав Том.
— Не знаю, — Зедд став на коліна біля жінки, приклавши пальці до її лоба. — Вона зомліла, але не розумію, чому.
Річард попрямував до дверей, що вели углиб башти до залізних сходах.
— Подбай про неї, Зедд — ти прекрасний цілитель. Впевнений, вона в хороших руках. А я не можу більше даремно витрачати час.
У дверях він обернувся.
— Я повернуся, як тільки зможу — обіцяю. Це не повинно зайняти більше декількох днів.
— Але Річард…
А він уже спускався по залізним сходам.
— Я повернуся, — прокричав він, і його голосу вторувала у темряві луна.
Кара без вагань пішла за ним, вниз.
Ніккі не хотіла дозволити йому відійти дуже далеко. Але на виклик сильфіди вимагалося час, так що, кілька хвилин у неї в запасі було. Поки Зедд досліджував точки на голові Джебр, Ніккі присіла навпочіпки навпроти нього.
Ніккі потрогала лоб жінки.
— У неї жар.
Зедд подивився в її бік так, що серце Ніккі завмерло.
— У неї було видіння.
— Звідки ти знаєш?
— Я дещо знаю про віщунів, і добре знаю цю жінку. У неї було сильне видіння. Джебр більш чутлива, ніж більшість провидців. Іноді її видіння супроводжуються сильними емоціями. Напевно видіння було настільки сильним, що її свідомість не витримала.
— Ти думаєш, бачення було про Річарда?
— Не можу сказати, — Відповів старий чарівник. — Вона сама повинна розповісти нам.
Можливо, Зедд не хотів завчасно будувати здогадки, але прямо перед тим, як втратити свідомість, Джебр дивилася в очі Річарду. У Ніккі не було часу на чекання. Вона не могла дозволити Річарду піти без неї. А вона знала, що він піде один, якщо вона не поспіє вчасно, але в той же час, вона не могла піти, не довідавшись, що бачила Джебр. А якщо видіння могло розкрити щось важливе?
Ніккі ковзнула своєю рукою під шию Джебр, стиснувши пальцями основу черепа.
— Що ти робиш? — Підозріло запитав Зедд. — Якщо це — те, що я думаю, то це не тільки необачно, а й небезпечно.
— Як і незнання, — відповіла Ніккі, випускаючи потік сили.
Очі Джебр раптово відкрилися. Вона задихалася.
— Ні…
— Все, все, — заспокоював жінку Зедд. — Все в порядку, дорога. Ми — тут, з тобою.
— Що ти бачила? — Запитала Ніккі, переходячи прямо до справи.
Повні паніки очі Джебр звернулися до Ніккі. Вона дотяглася і схопила чаклунку за поділ сукні.
— Не залишай його одного!
Ніккі не потрібно було питати, про кого говорила Джебр.
— Чому? Що ти бачила?
— Не залишай його одного! Не випускай його з свого поля зору — ні на мить!
— Чому? — Знову запитала Ніккі. — Що буде, якщо він залишиться один?
— Якщо ти залишиш його одного, він буде втрачений для нас.
— Чому? Що ти бачила?
Джебр підвелася і обома руками притягнула особа Ніккі ближче до себе.
— Іди. Не залишай його одного. Не має значення, що я бачила. Якщо він не залишиться один — нічого не станеться. Ти розумієш? Якщо ти дозволиш йому звільнитися від себе і від Кари, моє видіння не буде значити нічого. Ні для кого з нас. Не можу сказати тобі, як це відбудеться, тільки ти не повинна дозволити цьому траплятися. Це — все, що важливе. Іди! Залишайся з ним!
Ніккі сковтнувши, кивнула.
— Ти повинна зробити так, як вона говорить, — сказав Зедд Ніккі. — Тут я нічим не зможу допомогти. Все залежить від тебе.
Він потягнувся і схопив її за руку — з нею говорив не Перший Чарівник, з нею говорив дідусь Річарда.
— Будь з ним, Ніккі.
