Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

— Вона заподіяла тобі біль, так?

Це не було питання — скоріше твердження, в яке Ніккі, після візиту Шоти, починала вірити все більше і більше. Ніккі не знала, що зробила з Річардом Шота, але шкодувала, що допустила навіть цей короткий контакт. Невідомо, що відьма могла вкласти в той дотик, яким би коротким він не був. Зрештою, удар блискавки теж буває коротким. Річард ніколи не розповідав, що показала йому Шота — це була область, в яку Ніккі чомусь боялася ступати.

Річард зітхнув.

— Так, заподіяла. Вона показала мені істину. І істина полягає в тому, що я, нарешті, зрозумів, що повинен зробити. Як би я не страшився цього…

Він знову замовк, але Ніккі наполегливо підштовхнула його.

— Що ти зрозумів? Що повинен зробити?

Пальці Річарда стиснули камінь. Він знову обвів поглядом оповиті сірим поля далеко внизу, потім перевів погляд на похмурий гірський ланцюг, що підносився за полями.

Його погляд звернувся до Карі.

— Я був правий із самого початку. Коли відвіз тебе і Келен подалі в гори. В Вестланд.

Кара насупилася.

— Я пам'ятаю. Ви говорили, що ми вирушаємо в ті безлюдні гори, тому що ви зрозуміли: ми не зможемо виграти війну. Не зможемо перемогти, б'ючись з армією Імперського Ордена. Ви сказали, що не можете вести армію на битву, яка приречена на поразку.

Річард кивнув.

— І я був правий. Тепер я це знаю. Ми не зможемо вистояти проти їх армії. Шота допомогла мені побачити це. Можливо, вона намагалася переконати мене, що я повинен битися в тій битві. Але я переконався, що нам не перемогти. Я зрозумів це в тому числі і через те, що вони з Джебр показали мені. І тепер я знаю, що повинен зробити.

— І що ж? — Наполягала Ніккі.

Річард, нарешті, відсунувся від кам'яного зубця.

— Ми повинні йти. Немає часу пояснювати.

Ніккі рушила слідом.

— Я зібрала деякі речі. Все готово. Річард, чому ти не можеш розповісти мені, що вирішив?

— Я розповім, — відповів він. — Пізніше.

Кара, вже прямуючи слідом за Річардом, помітила, як Ніккі зітхнула.

— Ти даремно витрачаєш час, — сказала Морд-Сіт. — Сперечатися з ним все одно що гребти проти течії. Я вже намагалася, але швидко зрозуміла, що мені це не під силу.

Почувши зауваження Кари, Річард взяв Ніккі під руку і потягнув за собою.

— Я ще не вирішив остаточно. Мені потрібно зв'язати все воєдино. Ви отримаєте свої пояснення, коли ми доберемося на місце — кожен з вас. Але зараз у нас немає на це часу. Домовилися?

— Куди доберемося? — Перепитала Ніккі.

— У Д'хару. Туди скоро увійдуть головні сили Джегана. Я повинен повідомити нашій армії, що у нас немає шансів виграти битву, яка передбачається.

— О, це, безсумнівно, підніме їм настрій, — вставила Кара. — Ніщо не змушує солдата почувати себе краще напередодні битви, ніж вождь, який провіщає, що належить програти битву і загинути.

— Ти хочеш, щоб я збрехав? — Запитав Річард.

У відповідь Кара лише понуро промовчала.

Річард потягнув стулку важких дубових дверей в підніжжі вежі. Всередині вже горіли лампи. Ніккі розчула кроки — хтось квапливо піднімався до них по кам'яних сходах.

— Річард! — Зедд поспішав слідом за Томом, величезним світловолосим д'харіанцем.

Річард призупинився, чекаючи, поки дід добереться до верхніх щаблів, і поверне в просторий кам'яний зал. Зедд підбіг до них, важко дихаючи.

— Річард! Що трапилося? Прибігла Рікка, в страшному поспіху, говорить, що ти від'їжджаєш?

Річард кивнув.

— Вірно, я повинен поїхати. Але це не надовго — я повернуся через кілька днів. Сподіваюся, до того часу ти, Натан і Енн зможете відшукати в книгах щось корисне, щоб впоратися з заклинанням Вогняного Ланцюга. Можливо, ви зможете навіть знайти спосіб вплинути на пошкодження, завдане шимами.

Зедд роздратовано відмахнувся.

— Може, заодно я вилікую небеса від цієї грози? Раз вже я тут!

— Прошу тебе, Зедд, не злися на мене. Я повинен.

— Ну, і куди ж тизібрався? І навіщо?

— Я готовий, лорд Рал, — сказав Том, квапливо входячи в кімнату.

— Мені шкода, — сказав йому Річард, — але ти не можеш піти з нами. Ми збираємося подорожувати в Сильфіді.

Зедд скинув руки до стелі.

— У Сильфіді! Ти намагаєшся переконати мене, що магія не працює, а сам вирішив віддати своє життя в руки магічного створіння? Ти здурів, Річард? Що взагалі відбувається?

— Знаю, це небезпечно, але я повинен ризикнути. — Річард вказав на стіну. — Тобі знайомий символ над дверима башти Першого Чарівника? Он та зірка?

Коли Зедд кивнув, Річард показав срібний символ на браслеті.

— Точно такий же, як цей.

— І що? — Запитав Зедд.

— Пам'ятаєш, я казав тобі, що він означає? Це — застереження, щоб не дозволити вашій увазі зациклюватися на одній речі. Це — порада дивитися на все відразу, щоб не випустити з уваги повної картини. Ми не повинні дозволяти ворогу притягнути свою увагу і змусити зосередитися на тому, що він бажає тобі показати. Інакше ми станемо сліпими до всього іншого. Так і вийшло. Джеган змусив мене — змусив всіх нас — зосередитися на єдиній речі. І я, як дурень, йшов у нього на поводу.

— Його армія… — припустила Ніккі. — Ти це маєш на увазі? Те, що ми всі зосередилися на його вторгненні, на силі його армій?

— Правильно. Зірка означає, що ти повинен бути відкритий всьому, що тебе оточує. Не можна звертати увагу на щось одне, коли битися з ворогом. Це означає, що потрібно тримати відкритою свою свідомість усьому, навіть коли необхідно весь час тримати в центрі уваги головну загрозу.

Зедд скинув голову.