Крила кольору хмар - Дарунок Корній

— А глина — тільки глина? А людина тільки… Хто?

Олег пропускає моє запитання повз вуха:

— Була ніч 23 вересня. Було бажання, всіх правил дотримано, обмін мусив відбутися. Двері Втраченого Раю відімкнулися. І назустріч Мечиславу вийшов Воротар, який мав забрати янгольську душу до комори, віддавши натомість істоті безсмертя. А тепер спробуй вгадати, хто був Воротарем, який зустрів Мечислава?

Я стенула плечима. Маленький здогад ріс у мені, наче снігова лавина.

— Але це неможли…

— Можливо. Воротарем був твій дідусь, Світозар, батько Мечислава. А знаєш чому?

— Воротар — істота з родини сірих янголів, у якій успадковується призначення бути Воротарем, ви щойно сказали. Отже, родиною спадкових Воротарів є моя родина?

— Ваша, голубонько. Чоловіки з родини Світозара-Мечислава, сірі янголи, виконують велике призначення на землі. Вони стережуть вхід до Втраченого Раю. Здійснюючи обмін, тримаючи порядок і нікого ані з живих, ані з мертвих досередини не впускаючи. Вони не торгують, вони не продають, вони завжди чесні, віддані клятві та завжди чудові виконавці, тому їм даруються великі сили, знання та таланти під час народження. Так було завжди.

— От куди дівся мій дідусь?! Бабуся казала, що помер. Давно-давно, коли мій батько був молодим-зеленим. Щоправда, Мечислав якось обмовився, що насправді дідусь живий-здоровий і, звісно, творить великі справи — рятує світ…

— Ну, цього разу він майже не збрехав. Завжди вважалося, що Воротарями можуть бути лише чоловіки. Така от досі панує ґендерна нерівність у середовищі сірих янголів. Тому Мечислав завжди був палко переконаний, що тема Воротарства до тебе не має жодного стосунку. Можливо, він і покинув твою матір через те, що народилася донька. Тобто хотів спробувати з іншою жінкою народити спадкоємця. А тут халепа: народилося ще одне дівча.

— Зачекайте, пане Олеже. Я не розумію. Виходить, Мечислав добре знав, що за тими дверима його батько, так? — Я зараз почуваюся детективом, в усьому тілі грає адреналін.

— Звісно. І двері відчинилися, і син із батьком порозумілися. І Світозар, перекресливши всі приписи та закони, замість того, щоб забрати душу Мечислава і віддати йому безсмертя, запропонував синові угоду. Не знаю, що трапилося зі Світозаром. Коли і як він скурвився? Доволі хороший і чесний янгол був. Можливо, всередині він зайшов у такі місця, куди ходити заборонено, і тому прагнув вирватися-утекти на волю. Отже, Мечислав отримає все, що тільки забажає. Ба навіть більше, він отримає ключ від Втраченого Раю і зможе вільно користуватися послугами цього чарівного місця. Благо, для того, щоб відімкнути замок, не потрібна замкова щілина, треба лише ключ. Байдуже, з якого боку відмикаєш двері. За таку батьківську щедрість, яка, проте, порушувала весь досі існуючий уклад, плата «мізерна»: Мечислав мав принести добровільну кровну і кревну жертву, яка звільняла Світозара від тягаря залишатися Воротарем. А добровільна кровна і кревна жертва — то душа матері, яка за власним бажанням віддала синові і своє життя, і власну душу…

— І тому Мечислав убив Ядвігу? — Рве на шматки біль від розуміння того, що у моїх жилах тече кров юди. — А ще твердять: «Кров — не водиця». Добровільна кровна жертва, кажете? Чому?

— Заради справедливості мушу сказати, Аделаїдочко, що Мечислав Ядвігу не вбивав. Вона добровільно пішла з життя і віддала синові власну душу. Це можна кваліфікувати за людськими законами як «доведення до самогубства». А у світі сірих янголів такого припису в законах нема. А чому він це вчинив, питаєте? Це просто, голубонько. Світозар став вільним. Мечислав отримав ключі від усього, що ховалося за дверима Втраченого Раю. Він себе вважав тоді майже Богом. Жалів, очевидно, лишень за одним — Богом він себе міг уповні відчувати лишень один раз на рік. І все було б добре, якби не пиха та палка любов вашого батька до вихваляння. Він почав хизуватися перед найкращим приятелем Валерієм своєю всевладністю. Називав себе всемогутнім, казав, що може зупиняти час чи, навпаки, прискорювати його, воскрешати мертвих, карати живих і так далі. Ваш батько, голубонько, ще той хвалько. Ну, якщо коротко і щоб не переповідати зайвого, Валерій підступом поцупив ключа у Мечислава. Тільки бідолашний Валерка не знав, що мало мати ключик, знайти місце розташування вхідних дверей і знати сприятливий для їхнього відмикання час. Бо найпотрібніше для проведення ритуалу і так «залишалося» власністю Мечислава. Ключ слухає тільки Воротаря. А виконував його обов’язки віднедавна Мечислав. Чому виконував обов’язки? Бо щоб стати повноцінним Воротарем, потрібно знаходитися за воротами нашого світу, у Втраченому Раї тобто.

— І що далі?

Пан Олег робить ще один ковток кави, хоч мені здавалося, що у його горнятку мало вже геть нічого не залишитися, і веде далі:

— Без ключа Мечислав зовсім змарнів, схуд, осунувся. Бо підзарядки від привласненого в кімнаті Втраченого Раю вистачало ненадовго. То як із позиченим хлібом: якщо сам не сієш, не жнеш і не мелеш, то навряд чи хліб у тебе спечеться. А Валерію Едуардовичу подобалося дражнити твого батька. Він хоч і не міг ключем скористатися, та бачити теперішнього ворога зломленим було неабиякою насолодою. І сам не гам, і комусь не дам.

— А далі, а що далі? — повторюю я.

— А далі у справі з’являється новий персонаж. І тим новим персонажем стає дівчинка Аделаїда, донька Мечислава, онука Світозара. Тобто спадковий янгол. До речі, твоя бабуся теж була янголом, і то все байки, начебто вона вродженого хисту не мала, бо народилася жінкою. Твій дідусь це зрозумів давно і тому забажав саме такої жертви заради звільнення. Янголи, голубонько, бувають різними. У кожного власне призначення. У Ядвіги було особливе. Вона охороняла тебе, добре знаючи лиху вдачу і сина, і чоловіка. Уявляєш, що тут почалося поміж янголами, коли ти у Львові об’явилася? А Валерій Едуардович ураз отримав шанс стати одноосібним власником жаданої кімнати. Не хоче Мечислав співпрацювати — хай він западеться, зате його нащадок співпрацюватиме. Валерій був переконаний, що змусить тебе йому служити. Щойно розкаже всю правду про батька чи просто займеться шантажем. А потім утюхає тобі силою того ключа і ти станеш одноосібним його власником, а він маніпулюватиме тобою та ключем.

— Хм. Цікаво! Але ж ключ на той момент був загубленим? — не втримуюся від уточнюючого запитання.

— Невже? І ти гадаєш, що Валерій Едуардович ні сном, ні духом не відав про те, де він? Камера спостереження, про яку ніхто, крім найближчої охорони, не знав, відразу «здала» Інну. Та Валерка був доволі хитрим стервом.