Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова
Поляки продавали контрабандні товари, привезені з Речі Посполитої в обхід кордонів та угод. Леві знуджено роздивлявся ряди глиняних горщиків, дерев’яний дріб’язок — шкатулки, скриньки, забавки, домоткані смугасті та візерунчасті килимки, що їх навряд чи купуватимуть правовірні. Аж тут до нього наблизився незнайомець, назвавши Леві «паном», і запросив «подивитись на одну потішну штуку», «шляхетську забаву». Він побачив різьблені дерев’яні сани з глибоким сидінням, оббитим синім оксамитом і прикритим від стужі ведмежою шкурою. Санки у вигляді китайського дракона, вирізаного з лускою, перетинчастими крилами, кігтистими лапами, довгим хвостом з коштовної деревини, полакованого й гладенького. Зубата паща дракона щирилась, але не злісно, цілком привітно, ніздрі його роздимались від холодного вітру, спина вигиналась, звужений до кінця хвіст служив для гальмування.
— Купіть, пане, ці сани! — просив його замерзлий селянин. — Ми з сином вирізали їх три роки. Це шляхетські сани, легкі та бистрі!
— Бачу, що сани чудові, — сказав Леві, — але хіба бувають такі дракони?! Хто тебе навчив?!
Селянин відповів:
— Я бачив дракона у Львові, коли китайці несли його, склеєного з кольорового паперу, з ганчір'яним язиком та очима-ліхтариками, далі, за Татарською брамою. Кумедна цяцька, подумав я собі, запам'ятав і три роки сидів над ними вечорами. Купіть, пане, не пошкодуєте! Ці сани можуть правити й за колиску…
При слові «колиска» Леві усміхнувся. Пані Сабіна вже казала йому, що треба незабаром купити колиску, а Леві, як завжди в біганині та клопотах, не встиг нічого нагледіти.
Поторгувавшись і збивши ціну майже до половини, Леві купив драконячі сани. Садовив в них Сабіну, штовхав — і пані летіла вниз з високих пагорбів, тримаючи вуздечку, протягнуту крізь ніздрі змієподібного перевертня.
Тільки думки приходили до неї не надто радісні: Сабіна з болем думала про батьків та брата. Чи прокляли вони її, а може, потай оплакують?!
В дракона потрапляв сніг, потривожений полоззям, світило яскраве зимове сонце, а внизу, під горою, неприкаяно блукав Леві. Він уже кілька місяців не отримував звісток від брата. Спершу Леві заспокоював себе тим, що, раптово переїхавши, не залишив своєї нової адреси чоловікові, який іноді передавав листи, і той тепер його шукає.
Підкуповуючи стражників, Шабтай провадив з вежі Балшіга жваву переписку на івриті зі своїми адептами. Листи його не збереглися — або, можливо, чекають свого часу в приватних колекціях. Стосувалися вони каббалістики, суфізму, зрідка — родинних справ, тому що за погану поведінку Шабтая розлучили із дружиною Йохевед. Повірити, що його брат раптово перестав надсилати листи, Леві не міг.
Стражники змінилися, чи що? — міркував він. — Або занедужав?
Відповідь прийшла, але не в листі Шабтая, а в короткій записці від Елі, іншого брата, що давно порвав із сектантськими збіговиськами[46], мирно торгував англійськими товарами в ізмірській крамниці.
Елі повідомив, що Шабтай Цві помер торік судного дня, і поховали його на березі струмка чи річечки. Звістки з Ульчина, глухого закутка Албанії поширювалися повільно, тому навіть родина довідалася про це пізно, і з чужих слів. Елі додав, що мусульмани не захотіли ховати свого одновірця на порядному цвинтарі, вважаючи Азіз Мухаммеда Цві єретиком, і, якби не дервіші Бекташі, згорьоване тіло знайшло б свій останній притулок серед християнських могил. Дервіші закопали його в місці, куди везуть всіляку злидоту, а так само албанців, що їх називають недовірками — ні мусульман, ні християн, щоб не ганьбити ними пристойних цвинтарів.
Слова великого візира Фазила Ахмед-паші Кепрюлю, що нахвалявся поховати Шабтая Цві разом зі свинями, ульчинські копачі могил сприйняли буквально й навіть хотіли кинути туди дохлу свиню, але дервіші відігнали їх ціпками й самі засипали яму землею.
Леві поставився до смерті Шабтая спокійно. Хоча б тому, що брат завжди говорив не «вмерти», а «перебратися на інший берег», і сердився, коли хтось з розумним виглядом дозволяв собі базікати про смерть, начебто там уже не раз побував і повернувся назад. Шабтай не любив жалоби, довгих прощань, передсмертних страхів. Таке ставлення до смерті передалося й Леві.
Він перейшов, йому там краще, — відповідав на слова співчуття.
Слова видалися Леві зайвими. Сабатіанці чекали повернення Месії в 1706 році. За розрахунками, це мало відбутися в місті під левиним гербом: або в Єрусалимі, або у Львові. Про всяк випадок Шабтая чекали там, і там. Залишалося небагато. Леві, сумніваючись у глибині душі, приєднувався до тих, хто чекав. Він прагнув іще раз побачити свого названого брата…
32. Володарі Священних Імен. Коена виганяють із міста. Ясмина бачитьВ історії будь-якої секти смерть її першого засновника стає незримим рубежем, після якого ця секта або тихо згасає, або вступає в новий етап свого розвитку. Шабтай Цві пішов раптово, не залишивши розпорядження, яке могло б пролити світло на майбутнє його руху.
У Шабтая не було сина, але залишилися учні й послідовники, серед них особливо виділявся його родич, Іцхак Керидо. Він краще, ніж усі, засвоїв Каббалу, уважніше, ніж інші, прислуховувався до