Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
Шота розглядала його, сумно посміхаючись.
— Тому, що відьми завжди на боці правди, адже вона допомагає людям уникати небезпек. Брехня для відьми несе значно більше неприємностей. Для таких, як я, правда — єдина надія на майбутнє. А майбутнє і є наше життя.
— Ну, судячи з тих проблем, які через неї виникли, вона цілком відповідає своєму імені.
Сумна усмішка Шоти зникла. Насуплені брови зробили темний погляд жорсткішим. Вона застережливо підняла палець.
— Ця жінка могла легко приховати своє ім'я. Так змія маскує оголені ікла. Ти постарайся про все інше, а її залиш мені. Ця відьма занадто небезпечна.
Річард злегка посміхнувся.
— Як і ти?
Проте Шота не відповіла на посмішку.
— Як і я.
Річард на самоті стояв поруч з фонтаном, і дивився, як Шота іде геть. Ніккі, Кара, Зедд, Натан, Енн, і Джебр зібралися в сторонці, пошепки перемовляючись між собою. Вони не звернули ніякої уваги на Шоту, коли вона ковзнула мимо них подібно безтілесному духу.
Річард пішов за нею. На порозі Шота обернулася і завмерла, тримаючись за стулку дверей. Окреслений світлом силует в дверному отворі і справді був схожий на привид.
— Ще одне, Річард. — Шота якусь мить вивчала його очі. — Коли ти був дитиною, твоя мати загинула при пожежі.
Річард кивнув.
— Так, так і було. Якийсь чоловік затіяв бійку з Джорджем Сайфером — він виростив мене, я з дитинства вважав його своїм батьком. Під час бійки зі столу перекинулася лампа і будинок загорівся. Ми з братом спали в задній кімнаті. Поки батько бився у дворі з тією людиною, мати встигла витягти мене і брата з палаючого будинку.
Річард сковтнув клубок у горлі, згадувати про той день було все ще боляче. Він пам'ятав скороминущу, повну полегшення, посмішку мами, коли вони виявилися в безпеці, і останній квапливий поцілунок в лоб.
— Переконавшись, що ми в безпеці, мама знову побігла всередину. Вона хотіла врятувати щось — ми так ніколи і не дізналися що саме. Її крики привели чоловіків до тями. Вони кинулися рятувати її, але не змогли… було надто пізно. Полум'я було дуже гарячим — вони не могли допомогти їй. Зрозумівши, що він накоїв і, відчуваючи свою провину, той чоловік побіг геть. Він ридав і кричав, що шкодує про все. Це була жахлива трагедія. В будинку ж не було більше нікого! Там не було нічого, що варте було б її життя. Моя мама померла даремно.
Здавалося, Шота цілу вічність стоїть в дверях і дивиться на нього. В її позі, в погляді мигдалеподібних очей було щось тривожне — немов вона збиралася повідомити йому жахливу звістку. Річард мовчки чекав. Нарешті відьма м'яко промовила.
— Твоя мати була не єдиною, хто загинув у тій пожежі.
Річард відчув, як мурашки побігли по руках і ногах. Все, що він знав усе своє життя, від цих слів, здавалося, миттєво спалахнуло, немов від удару блискавки.
— Про що ти говориш? Що тобі відомо?
Шота сумно похитала головою.
— Клянуся життям, Річард, я більше нічого не знаю.
Він ступив ближче і схопив відьму за руку, намагаючись не заподіяти болю. В його стані це було цілком можливо.
— Що значить, нічого більше не знаєш? Ти натякаєш на щось неймовірне, і потім тільки й можеш стверджувати, що більше нічого не знаєш! Ти говориш про смерть моєї матері такі речі і більше нічого не знаєш? Це безглуздо. Ти повинна знати щось ще.
Шота піднесла руку до його обличчя.
— Прийшовши в останній раз в Землю Агада, ти дещо зробив для мене. Ти відхилив мою пропозицію, ти сказав, що я варта більшого, ніж володіти кимось проти його волі. Ти сказав, що я заслуговую когось, хто буде цінувати мене такою, яка я є.
У той момент я була в люті, але твої слова змусили мене замислитися. До того дня ніхто і ні в чому не відмовляв мені. Ніколи. А ти це зробив. І зробив це заради мене — тому що ти піклувався про мене і хотів, щоб у мене було те, що зробить моє життя осмисленим. Ти піклувався про мене настільки, що готовий був ризикнути і викликати на себе мій гнів.
Коли я прийняла образ твоєї матері, дар якимось чином вплинув на потік інформації, що надходить до мене. І зараз, тільки що, коли я зібралася піти, в мою свідомість прийшла ця думка: твоя мати не була єдиною, хто загинув у тій пожежі.
Як і все, що я вихоплюю з потоку часу, це прийшло до мене, як свого роду інтуїтивне бачення. Я не знаю, що це означає. Я взагалі не знаю про це більше нічого. Клянуся, Річард, не знаю.
За звичайних обставин я б не заговорила про це — фрагмент інформації зовсім невеликий і викликає купу запитань і припущень. Але обставини зараз навряд чи звичайні. Думаю, тобі слід знати те, що знаю я. Мені здається, будь-який клаптик інформації, відомої мені, повинен знати і ти. Не все з того, що я бачу в потоці часу, корисно знати — саме тому я не розповідаю людям все. Знання на зразок цього я, як правило, приховую. Однак, в даному випадку, думаю, тобі слід знати про все. Тим більше, що це стосується чогось дуже для тебе важливого. Можливо, така інформація зможе хоч якось допомогти тобі.
Річард відчув, що заплутався остаточно. Він не був упевнений, що правильно зрозумів сенс сказаного, адже слова відьми не завжди слід розуміти буквально.
— Можливо, «вона була не єдиною померлою», тому що частинка нас в той день померла разом з нею? Наші серця ніколи вже не стали колишніми? В цьому сенсі вона і правда була не єдиною, хто загинув у тій пожежі.
— Не знаю, Річард, дійсно не
