Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

— Я ніколи й не сподівалась, що зустріну якогось іншого дракона, крім Шруйкана, — не вгавала Сапфіра. — Можливо, з часом ми б урятували яйця від Галбаторікса, але ж коли це ще буде! Натомість тепер… Глаедр чудовий, правда ж? Він такий старий і сильний, а його луска така лискуча! Він, мабуть, удвічі або й утричі більший за мене, чи не так? А ти бачив його пазурі? Ох, які вони!

Вона все теревенила й теревенила, нахвалюючи Глаедра й виказуючи своє справжнє обожнення. Ерагон спробував і собі розповісти про те, що дізнався від Оромиса, та його намагання були геть марні. Отож, він мовчки сидів верхи на драконі, роздивляючись уже остогидлий ліс унизу. Йому було самотньо.

Повернувшись до свого помешкання, юнак не схотів рушати на оглядини Елесмери. Досить із нього й побаченого під час подорожі цією нескінченною дібровою. Тим часом Сапфіра, розлігшись на своєму ложі, так і продовжувала теревенити про свого нового приятеля. Тоді парубок вирішив добре опанувати всі тонкощі користування ванною кімнатою.

Уранці під дверима з'явився пакунок з обіцяною бритвою та дзеркалом від Оромиса. Лезо було виготовлене ельфами, тож його не довелось гострити. Кривлячись, Ерагон помився гарячою водою, а потім задивився у дзеркало.

— Я виглядаю вже геть дорослим, — мовив він сам до себе. — Дорослим і стомленим.

Риси його обличчя й справді загострилися, надаючи юнакові якогось аскетичного вигляду. Звісно ж, він не був ельфом, але тепер його вже важко було сприйняти й за людину. Зачесавши волосся, Ерагон помітив, що його вуха стали схожі на вуха ельфів. Значить, зв'язок із Сапфірою неабияк вплинув на його розвиток.

Загалом, юнакові важкувато було сприймати ті зміни, які відбувалися з ним. Навіть попри те, що він був готовий до цього, як до підтвердження його статусу Вершника. Невже ніхто не помічає такої дивовижної переміни? І до чого це призведе?

«Коли ж, нарешті, мені стане відомо, хто я такий насправді?» — думав собі Ерагон.

Він доторкнувся лезом щоки, як це робив колись Герроу. Щетина голилась, але якось нерівномірно. Тоді юнак змінив кут нахилу — вийшло набагато краще. Сягнувши підборіддя, лезо порснуло з рук, порізавши шкіру. Зойкнувши від болю, Ерагон миттю ляснув рукою по рані, прошепотівши закляття, і таки спинив кров.

— Ерагоне! — гукнула здалеку Сапфіра, відчувши якийсь нелад.

— Усе гаразд, — посміхнувся хлопець. — Жити буду.

— Обережніше, малий, — зазирнув до нього дракон. — Як на мене, краще вже ходити зарослим, аніж відчикрижити собі голову під час гоління!

— Я цілком з тобою згоден, — обернувся від дзеркала Ерагон. — Іди вже собі, чуєш!

Сапфіра пирхнула й повернулася в ліжко.

Зачинившись, юнак відклав бритву, спробував заспокоїтись і згадати прадавні закляття. За якусь мить він таки проказав потрібні слова, і щетина з його щік зникла.

Задоволений, Ерагон вийшов з ванної кімнати, і вони із Сапфірою тут-таки подалися до Оромисової оселі.

Зустрівши своїх учнів, ельф одразу ж перевірив Сапфірине сідло. Він обмацав кожен ремінець, особливо уважно оглянувши підчеревне кріплення й застібки. Бромова робота йому сподобалась.

— Він завжди був вправним майстром, — сказав Оромис. — Використовуйте це сідло тільки для швидкого пересування. А для звичайної подорожі… — Він пішов до хатини й за хвилину повернувся із сідлом, оздобленим визолоченим візерунком: — беріть ось це, — мовив ельф. — Воно виготовлене у Вройнгарді й захищене закляттями, тож ніколи вас не підведе.

Ерагон аж заточився, приймаючи сідло з рук Оромиса. Воно було досить-таки важке й мало таку саму форму, що й Бромове, хоч і виглядало більш зручним. Ремені, які охоплювали драконові груди, мали повіддя, що регулювалися відповідно до зросту й ваги. Кілька з них привернули увагу хлопця, тож він запитав про їхнє призначення.

— Вони допоможуть тобі втриматись, коли Сапфіра буде виконувати складні маневри, — прогуркотів Глаедр.

Оромис допоміг Ерагонові зняти із Сапфіри старе сідло.

— Сапфіро, сьогодні ти літатимеш з Глаедром, — пояснив ельф. — А ми з Ерагоном залишимось тут на тренування.

— Як скажете, — радісно відгукнулася та, злітаючи в повітря.

Відірвавши золотаве тіло від землі, Глаедр рвонув на північ. Сапфіра летіла поруч із ним.

Ельф не дав Ерагонові помилуватися польотом Сапфіри й повів його на учбовий майданчик під вербою, що росла неподалік його хатини.

— Зараз я покажу тобі Римгар, або Танець Змії та Чаплі, — сказав він. — Це низка бойових вправ, яку ми розробили спеціально для підготовки наших воїнів, хоч решта ельфів завдяки цьому просто підтримують свою фізичну форму. Римгар складається з чотирьох рівнів, кожен з яких складніший за попередній. Тож почнімо з першого.

Недобре передчуття майбутнього іспиту зіпсувало Ерагонові настрій. Парубок зіщулився, втупившись у землю.

— Розслабся, — порадив йому Оромис, але той, здавалося, не чув свого вчителя. — Ти не зможеш зробити Римгар, якщо будеш затиснутий, немов шматок дубленої шкури.

— Так, учителю, — скривився Ерагон, неохоче розслабивши м'язи, хоч напруги так-таки й не позбувся.

— Постав ноги разом, а руки витягни вздовж тулуба, — наказав ельф. — Дивись прямо перед собою. Тепер глибоко зітхни й підведи руки над головою, щоб зійшлися долоні… Ось так, добре. Видихни й нахилися якомога нижче до землі, спершись об неї руками, щоб, підстрибнувши, повернутися в попереднє положення. Так, так… Тепер знову вдихни й підведи голову вгору, глянь на небо, прогнись назад і торкнися руками землі… Молодець, знову видихни… І ще раз, і ще…

Як на Ерагона, вправи були доволі прості й не викликали болю в спині, хоч він швидко спітнів і задихався. Зрештою, юнак радів, що хвороба ніби принишкла. Відкинувши свої побоювання, він плавно прибирав то однієї, то другої пози, рухаючись у заданому ельфом ритмі.

«Невже я одужую!» — зачудовано думав юнак.

Оромис робив вправи разом зі своїм учнем, демонструючи такий рівень професійності, що змушував забути про його поважний вік. Ерагон тільки диву давався, споглядаючи, як легко той виконує складні рухи, ніби гуляючи собі лісовою стежкою. Його метод виявився куди більш спокійним за Бромову науку, але так само виснажливим.

— Тепер давай-но помиємось, — сказав ельф, коли вони скінчили.

Біля ванни в будинку обидва швидко розляглися. Ерагон нишком спостерігав за ельфом, з інтересом розглядаючи його статуру. Оромис був дуже худим, однак м'язи мав чітко окреслені. Загалом, його геть безволосе тіло не було схоже на ті, що їх Ерагон бачив у Карвахолі. Воно виглядало більш струнким, граційним і вишуканим.

Коли вони помилися, Оромис повів Ерагона далеко в Ду Вельденварден, де столітні дуби хилилися до землі, ховаючи у своїх кронах небо, а ноги в'язли в килимі з лишайника. Довкола стояла мертва