Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Показавши на пеньок посеред галявини, ельф звелів юнакові присісти й заплющити очі.

— Відкрий свій розум, Ерагоне, — загомонів він пошепки до учня. — Відкрий свій розум і вслухайся в довколишній світ, почуй усіх мешканців лісу — від мурашок на дереві до хробаків у землі. Слухай, поки не почуєш усіх і зрозумієш їхнє призначення та природу. Слухай, а коли нарешті почуєш, то приходь, щоб розповісти.

І все змовкло.

Не зовсім упевнений у тому, що Оромис пішов, Ерагон спробував подумки, не розплющуючи очей, роззирнутися довкола. Спочатку він відчув одну лиш порожнечу, але потім трохи проясніло, і він побачив ніби сузір'я галактики, що кружляли над ним. Кожне з них було живою істотою!

Вражений до глибини душі, юнак спробував відкритися цілому світові. Тепер будь-хто міг спілкуватися з ним. Аж раптом його думки наче гойднулись — він порушив систему бачення, й видиво зникло, а зв'язок урвався. Тоді Ерагон знову зосередився й спробував осягнути розумом лісове довкілля.

Найцікавішими виявились комахи, чия кількість була справді вражаюча. Десятки тисяч крихітних істот населяли кожен квадратний фут моху, а ще мільйони блукали собі галявиною. Це неабияк подивувало парубка, який ніяк не міг уторопати, щоб якихось там жуків було більше, ніж усіх людей в Алагезії разом узятих! Зосередившись на більш знаних йому червоних мурахах, Ерагон довідався про їхнє життя, про їхні потреби, страхи, захоплення.

Він був у захваті від того, що ці маленькі створіння напевно знають, куди саме їм прямувати. Він не міг осягнути механізм, який керував ними, але мурахи завжди рухались цілком свідомо й непомильно. Ними керував інстинкт поживи, здобичі, яка теж чимало здивувала хлопця. Парубок знав про те, що мурахи вбивають інших комах, але виявилось, що мета їхнього існування цілком інакша. Вони піклувалися про розведення якихось значно менших за них створінь, повсякчас дбаючи про них.

Пригледівшись, Ерагон зрозумів, що це була звичайнісінька тля! Саме її мурахи лоскотали своїми вусиками, видобуваючи з неї поживну речовину. Подумки Ерагон рушив за мурахами під землю, вивчаючи їхній побут, їхній догляд за малими й хворими членами мурашиної родини. Упорядкованість стосунків і розмірений ритм існування неабияк вразив юнака.

Утім, невдовзі Ерагонові набридли мурахи, і він зібрався було вийти зі стану спостереження, аж раптом на галявину вистрибнула білка, її поява була схожа на вибух світла, оскільки хлопець налаштував свою свідомість на підземну темряву мурашника. Приголомшений, він став сприймати довколишній світ крізь почуття цієї пухнастої тваринки. Обережно принюхався до запахів лісу, відчув кору, що застрягла в кігтях, злякався свисту власного хвоста, яким він розтинав повітря. Порівняно з мурахами, білка випромінювала просто шалену енергію, маючи гострий і допитливий розум.

А потім вона стрибнула на гілку й зникла з його свідомості.

Коли Ерагон розплющив очі, то побачив, наскільки тьмянішим і спокійнішим видавався ліс порівняно з попередньою картиною. Юнак зітхнув і роззирнувся довкола. Здається, він уперше зрозумів, як багато приховує в собі лісове життя. Випроставшись, він рушив до найближчого куща, аби переконатися у своїй правоті щодо мурах. Справді, вони випасали тлю, але тепер це вже не викликало в нього подиву.

Занурений у власні думки, Ерагон повернувся на тренувальний майданчик, увесь час слідкуючи, аби не розчавити когось із лісових мешканців необережним кроком чи рухом руки. Виходячи з лісу, він був подивований тим, що сонце вже сідало. Отже, він просидів на галявині близько трьох годин!

Ерагон розшукав Оромиса, який щось писав гусячим пером. Ельф дописав рядок, дбайливо витер перо, закупорив чорнильницю й за якийсь час спитав:

— Ну, і що ж ти почув у лісі, Ерагоне?

Юнакові дуже кортіло поділитися своїми радісними думками про все побачене. Описуючи свої блукання таємничим світом комах, він відчував, як тремтить від захвату його голос. Адже йому так хотілося якомога яскравіше й докладніше описати це справжнє диво!

— Оце й усе? — звів брови ельф, коли юнак закінчив.

— Так, учителю, — похнюпився Ерагон, розуміючи, що не виконав свого завдання.

— А як же решта мешканців лісу? — поцікавився ельф. — Ти можеш сказати, що вони робили, поки твої мурахи доглядали тлю?

— Ні, — пролунала сумна відповідь.

— Ось у чому твоя помилка, Ерагоне, — пояснив Оромис. — Ти мусиш сприймати все водночас, а не відволікатися на щось одне. Це дуже важливо. Доки ти не опануєш цього вміння, сидітимеш на тому пні щодня по дві години.

— А як довідатись, чи я вже опанував цю науку?

— Коли зможеш дивитися на щось одне, а бачити все разом.

По тому Оромис попросив Ерагона сісти поруч із ним за стіл, виклавши перед хлопцем чистий аркуш паперу й виставивши пляшку чорнила з пером.

— Донедавна ти ніби давав собі раду з прадавньою мовою, не знавши її до пуття, — сказав він. — Зрештою, мало хто з нас володіє нею повною мірою, але ти мусиш знати бодай граматику, щоб часом не вбити себе через якусь правописну помилку в заклятті. Я не вимагаю, щоб ти володів нашою мовою, наче справжній ельф, бо на опанування цього не вистачить і цілого життя. Я тільки хочу, аби ти, не замислюючись, вільно користувався нею.

Оромис посуворішав і продовжив:

— До того ж, тобі треба навчитися читати й писати прадавньою мовою. Це не лише допоможе запам'ятовувати слова, але й зарадить тоді, коли ти забудеш закляття або шукатимеш його серед записів. Отже, знай, що кожен народ має свою власну писемну систему прадавньої мови. Люди й гноми використовують рунічну абетку. Це саморобна техніка письма, що не відображає всієї чарівності нашої мови. Таке під силу тільки Лідуен Кваедхі, поетичній системі ельфів, напрочуд вишуканій і водночас універсальній. Вона має сорок два символи, які відповідають різним звукам, комбінуючись у незчисленну кількість гліфів. Самі ж гліфи складаються в слова й речення. Наприклад, символ на твоєму персні — це гліф, як і напис на мечі. Отже, давай почнемо. Назви мені голосні звуки прадавньої мови.

— Що? — розгубився Ерагон.

Те, що юнак не знав граматики прадавньої мови, не було дивним, адже Бром змушував його запам'ятовувати лише необхідні для широкого вжитку слова, вряди-годи виправляючи вимову. Оромиса такий підхід до його рідної мови, звісно ж, обурив, хоч він і не виказав свого роздратування. Він заповзявся будь-що виправити Бромові огріхи.

— Я ніколи не потребував аж так багато слів у своїх закляттях, — виправдовувався Ерагон.

Бром узагалі вважав, що це надприродна даність і що вистачить одного слова «брісінгр». Найбільше, що я вимовив за все своє життя прадавньою мовою, так це благословення сироти у Фартхен Дурі.

— Ти благословляв дитину? — стривожився