Заміж? Не піду! - Енжі Собран

- Він врятував мене і мою сім'ю, - пробурмотіла та, що не піднімаючи очей.

- І мене.

- Нас, - доносилися зливаючись в гул голоси, яким вторило безперервне ридання.

І зрозумів Справедливість, що Лагідність за весь цей час встиг врятувати більше слабких, ніж зможе він за все своє життя. І покаявся він перед братом за всі погані думки і слова, даючи собі клятву в тому, що тепер Справедливість ніколи не буде існувати окремо від Лагідності.

Багато років минуло з тих часів, але, навіть здобувши престол, не забував Справедливість про дану клятві», - спливла прочитана в книзі роду легенда.

І ці завитки так схожі на наш родовий герб, тільки букви місцями переплутані.

Чим довше я йшла по донжону, тим більше розуміла, що це не збіг, а мій рок – саме в цьому місці повинен опинитися кожен з роду СКайдемантл.

«Твій світ - кожному», - прочитала я напис на вітражі, що  дивом уцілів, на якому зображений був чоловік з грудьми пронизаними списом і світлом, що лилося з рани.

«Прагнучі - досягаю», - свідчив напис на симетрично розташованому вікні, в кольорових осколках якого я бачила іншого чоловіка - зовні дуже схожого, а внутрішньо – повну протилежність. Вони обидва йшли до однієї мети, але шлях кожен з них обрав різний. Перший - обходив гори, другий - їх підкоряв.

«Ні спека, ні холоднеча, не змінять мене», - прочитала я трохи вище, продовжуючи йти посередині та періодично відступаючи на одну з граней, що привертали увагу.

Перейшовши на ліву грань, знайшла в цьому ж ряду:

«Сильному духу все можливо».

«Плід лагідності - велич», - знайшлися літери трохи нижче верхнього ярусу - гурдиції, на правій грані.

«І це не холод, лише вітер змін», - вторив їм напис на лівій частині донжона.

Пафосні написи закінчилися так само несподівано, як і з'явилися. І в цьому всьому було щось неправильне, немов хтось написав приклад, додав рівно, а відповідь так і не вивів.

Побродивши в пошуках якогось знаку, але так його і не виявивши, пробіглася по напівгнилому трикутному даху, що загрозливо тріщав під ногами, іноді обсипаючись крихкими кам'яними осколками.

На довгий залізний шпиль вінчаючої вежі, ступала обережно, побоюючись, що прогниле залізо крихтою обсиплеться під ногами. До берега залишалося всього кілька метрів, кілька кроків або потужних гребків і я ...

Майже не здивувалася, коли стійка опора просіла, йдучи під воду і замість спокійної річки, мене закрутило пінистим виром, що стрімко забирав подалі від жаданого берега...