Зворотний бік світів - Дарунок Корній
— Зачекай, — перебила Мальва, — усе мені невтямки, як ви запустили ліфт та повідмикали двері, адже охоронець був приспаний. Ми так поспішали вирватися з сірого світу, що я не встигла розпитати.
— Це все таланти світу неврів, сонечку, — сумно відповідав Остап, наче йому було ніяково за свій дар. — Я вмію влізати в голову людини, навіть коли вона спить. Мені не треба для цього застосовувати навіювання чи замовляння. І окуляри сірих тут безсилі. Щойно ми дісталися до вхідних дверей, я відчув думки беземоційного сірого. Не хочу переказувати, що я там бачив. Це страшно, на що можна перетворити людину світогляд сірості. Я знав, що всередині багато люду і до всіх у голови одночасно не влізти, тож простіше одразу всіх приспати. Я змусив охоронця відчинити нам двері, після чого він одразу заснув. Полель грав на сопілці ще кілька хвилин. Ми чекали, коли всі позасинають, а потім… Я дістав з кишені охоронця ключ, котрий відмикає всі двері. Це маленька блискуча коробка, з однією кнопкою всередині. Натискаєш — і двері відчиняються.
— Ти знаєш про кнопки та дистанційне керування? Звідки? — Мальва щиро дивувалася. — Світ неврів він… природний, не технологічний.
— Ти не ходила до школи Посолоня, рідна моя, — Остап посміхався, згадуючи Яроворот. — Там ми вивчали не лишень замовляння та заклинання. Історію з’яви інших світів та їх уклад теж вчили. І до того ж, щоб натиснути кнопку, великих технічних знань не треба.
— Нічого собі! — здивовано вигукнула Мальва. — Світлі продовжують мене дивувати. Чому ж у світі темних історію інших світів не вивчають? А може, це тільки мене не хотіли вчити. Та бог з ними, з тими науками. Що ж було далі? Про переносне дистанційне керування я й не здогадувалася.
— А далі, як я вже сказав, я повернувся до твоєї кімнати. І дуже вчасно. Зміна охорони відбувалася о третій ночі. Отоді все і почалося. Сірі запанікували. Що трапилося? Усі двері в хмародері, що відчиняються автоматично з пульта охорони, — навстіж, ліфт і темниці — теж відчинені. Охоронець за монітором спить. Під дверима твоєї камери охорона також дрихне. Ні, я так на сопілці, як Полель, ніколи не втну. Це талант потрібно мати. І так міцно вони спали, що їх добудитися не могли і на ношах забрали кудись, щоб привести до тями. Ідеальний світ сірих почав давати тріщини.
Припхалися до твоєї кімнати. А тут новий подарунок. Замість Мальви — якийсь хлопець. Поволочили на допит. Хто такий? Де дівчина? Куди щезла? Тоді перевірили камери відеоспостереження. А на них троє чужинців, що скрадаються містом у заборонений час, і один з них грає на сопілці, а двоє затуляють вуха. Потім троє дивних птахів, які летять над нічним містом до лісу. Ані птахів, ані тварин у місті немає, ти добре це знаєш.
— Ага, знаю. Це шкодить чистоті та порядку в сірому світі, — сумно додала Мальва.
Остап продовжував:
— Мене почали допитувати. Я їм говорив правду, але вони не чули. Не могли второпати, що таке музика і як можна присипляти людей, дуючи в патик. Випитували, де я ту сопілку-палку дів? Я сказав, що розтрощив. Просили вказати місце. Вказав. Ну, знайшли вони кілька цурпалків на даху. Решту, що впали з хмародера додолу, пережувала та спалила прибиральна машина. Там, виявляється, щогодини вулиці машини прибирають. Та кому я це розповідаю. Ти й так це добре знаєш. А потім з’явився Шепіт. На щастя, ви з ним на входинах у сірий світ не перетнулися. Як він казився! Аж зчорнів від ненависті та люті. У нього навіть руки тремтіли, коли він розмахував ними перед моїм носом. Допит почався з нуля. Мене поїли узваром правди, робили якісь уколи, щоб відібрати світлий розум. Не допомагало. Ніщо не допомагало. Сірі ж не знали, що той, хто носить на собі охоронну мітку світу неврів, не піддається ані навіюванням, ані жодним іншим маніпуляціям.
— Що? — перебила Мальва. — Як це охоронну мітку?
— А так. Після того як я пройшов обряд ініціації у світі неврів, Учитель Мирослад запропонував мені дуже важливий подарунок-оберіг. Навіть його син не знає про нього. І добре, що не знає, бо душу його давно роз’їла пліснява, серце — байдужість, розум — жорстокість та віра у власну всесильність. Дід сказав мені, що, крім Перемінника та великої любові в серці, не завадить мати на тілі й знак, котрий берегтиме розум та душу від чужого втручання. Для цього потрібно було провести цілий ритуал. Учитель Мирослад зварив зілля на семи незачеплених водах, набраних опівночі в семи криницях. І в темну ніч, коли Місяцівна не виходить на небо, зібрав під прабатьком Шумом найстаріших неврів. Від тертя двох дерев’яних брусочків, узятих від дуба та берези, у котрих влучила блискавка, запалив багаття. Коли воно розгорілося, поклав туди Перунову стрілу. Ні, не ту, якою вбили Птаху. І не її злу близнючку. То ритуальна стріла. Перун спеціально зробив її для світу неврів. Учитель Мирослад прамовою прочитав заклинання. І почалося найцікавіше. Мене напоїли зіллям, аби тіло моє не відчувало болю. Тоді розітнули шкіру на лівому плечі ножем, який за легендою належав Творцеві і викутий у небесній кузні на небесному вогні. Учитель прочитав замовляння і зупинив кров з рани. Він дістав з вогню стрілу і дуже гострим залізним наконечником накреслив на кістці плеча обереговий символ.
Остап пальцем на піску відтворив знак:
— Це молитвинець, великий дар батька Рода. Він береже від злого, недоброго слова, від проклять і замовлянь, від обмови, наклепу і всіх потороч-втручань у серце, мозок та душу. Думаю, що це також мені додавало сили, бо те, що довелося пережити в сірому світі, важко описати словами. Але ані навіювання, ані гіркі настоянки не зламали мою волю. І тоді Шепіт вдався до інших методів. Він наказав мене осліпити.
Мальва розпачливо дивилася на Остапа. Там, де вчора сяяли його ніжні блакитні оченята, зараз геть нічого не було. Лишень гладенька шкіра…
