Зворотний бік світів - Дарунок Корній

— Доню, то ще не пізно все виправити? Ти так вважаєш? Але як?

— Мусить бути якийсь вихід, батьку. Вихід завжди є. Це випробування для всіх. Для тих, хто робив помилки, і для тих, хто лишався байдужим. Сидіти й оплакувати свою долю — це не для мене. Так не годиться.

Стрибог кивнув, погоджуючись:

— Хаос хоче захопити Біловоддя. Зараз усі безсмертні — і світлі, і темні — об’єднаються, аби стримувати його. Хоча сили не рівні. Та я впевнений, що всі відповіді на запитання можна знайти в Біловодді. Ось я що надумав. Ти маєш потрапити до Біловоддя. Когось іншого цей світ не впустить. Чисті наміри та чисте серце — це не так і мало для того, щоб бути почутим. Треба діяти. Ще не пізно.

Мальва розгублено дивилася на Стрибога. Що він верзе? Вона втомлена, вона щойно ледве вирвалася з лабетів сірих. Вона втратила Птаху, вона маленька, недосвідчена дівчинка. Комаша… Вона може тільки допомагати, але самостійно боротися?..

Стрибог прочитав це у її очах. Відкрив її долоню, на якій лежала Остапова мушля.

— Це мушля зі світу Сонячної Мушлі, яку подарував мені Остап, — промовила Мальва. — Він упевнений, що вона має мене вберегти. І таки майже вберегла.

— Ти і справді любиш цього хлопця? — допитувався Стрибог, уважно роздивляючись мушлю на долоні доньки.

— Люблю, — не роздумуючи відповіла Мальва. — Ця мушля — єдине, що залишила по собі Остапова матінка. Її знайшла Птаха в пелюшках малого Остапа. Ти повинен це пам’ятати, батьку.

Батько мовчав, продовжуючи дивитися на мушлю. Заговорив:

— Так, я пам’ятаю. Але ця мушля, дочко, з Біловоддя. Вона належала Зорині, останньому із великих правителів світу Сонячної Мушлі. І передавалася від правителя до правителя спочатку як оберіг, а потім як символ влади. За легендою, саме з неї постав світ Сонячної Мушлі. Мати Земун купалася у водах Біловоддя, і оця мушля заплуталася у її розкішному довгому волоссі. Сварог знайшов цю мушлю, коли розчісував коси коханої, і вдихнув у неї життя. Та й подарував сю мушлю порожньому світу, у якому поки нічого не було…

— Це та сама мушля, так? А звідки ти знаєш напевне, батьку?

— Зазирни всередину.

Мальва зазирнула. Всередині мушлі виднівся малесенький знак:

— Солард — символ Родючості великої Праматері, що одержує Світло, Тепло та Любов від Творця. Символ процвітання землі предків. Символ Вогню, який дарує достаток нащадкам, на славу світлих богів, — промовила наче на іспиті.

— Так, солард. Я одразу впізнав цю мушлю, щойно побачив знак усередині. Зараз я впевнений, що непросто так вона потрапила у твої руки. І треба ж такому статися, сам сірий брат її нам віддав. Не здогадуючись, що робить. Тому це ще не кінець, дочко. Тепер точно не кінець. — Стрибог дивився на Мальву. Був серйозним та зосередженим. — Зараз я мав би оплакувати смерть Птахи і вбити себе. Я заслужив на смерть і зроблю це. Але моя смерть не має бути безглуздою.

Стрибог помітив, що Мальва збирається щось сказати, тому підняв свій вказівний палець до уст, даючи зрозуміти, що він не договорив.

— Ти мусиш потрапити до Біловоддя. Варганом скористатися ми не можемо, бо ніколи не були в Біловодді. Тому слід скористатися брамою та мушлею. Мушля з Біловоддя, як кляч до дверей. Найближча брама — темна. Та вона напівдіюча, бо пошкоджена магією сірих. Магією вмирання. Можна пошукати вцілілу в інших світах. Та на це потрібен час, а його не має. Тож темні ворота тебе випустять лише після того, як… Магія вмирання потребує добровільної пожертви. А що це таке, очевидно, здогадуєшся? Це життя. Я зніму свій Перемінник, і це буде гідна пожертва. Ворота тебе випустять, а Біловоддя прийме. Мушля, чисті помисли, чисте серце, Мальво. І Біловоддя — твоє.

— Але ж це не правильно! Батьку, ти помреш, щойно знімеш Перемінника, — заперечила Мальва. — Можливо, є інший спосіб. Ходімо зі мною, будь ласка. Мені набридло все робити самій.

— Біловоддя мене не впустить. Я надто багато накоїв. Зрештою, я заслуговую смерті. То нехай вона не буде марною.

Стрибог затиснув Мальвину долоню, котра тримала мушлю, та повів до брами.

— Я не знаю, що чи хто чекатиме тебе в Біловодді. З’ясуєш все на місці. Та це наша остання надія на порятунок.

Вони зупинилися перед воротами. Стрибог міцно обійняв Мальву:

— Я люблю тебе, дитинко. Бережи себе. Птаха помилялася: я маю в серці любов. Я — найтемніший з найтемніших, але в серці моєму вона таки бачила вогник, а не зблиск стріли. Навіть два вогники: ти і вона. Один я загасив, а другий мусить жити. Прощавай, дитино, і вибач, що був нікудишнім батьком. Я не встиг стати добрим. Люблю тебе.

Стрибог розчахнув на грудях сорочку, вчепився в сонячне сплетіння, прошипів щось прамовою, розітнув закляттям груди і вирвав щось пульсуюче, закривавлене та блискуче. Простягнув його Мальві. Та дивилася в очі батька, які з живих робилися скляними. Щойно на її очах всесильний Стрибог убив себе. Вона схопила те, що тримала слабнуча батькова рука. Стрибог повільно опустився на землю. Останній раз видихнув та завмер. Мальва діяла далі інстинктивно. У лівиці стискала мушлю та горнула її до серця, у правиці на розпростертій долоні лежав закривавлений Перемінник Стрибога. Перемінник Стрибога — це Сварга смерті?! Мальва не здивувалася. Згадала слова Птахи: «Смерть — це не завжди кінець історії, це шанс для того, щоб повернутися ще раз та спробувати все змінити. Повертатися можна безкінечно, а можна і не вертатися. Усе залежить від твого бажання — виправляти помилки, щоб більше їх не робити, чи не виправляти». Підійшла впритул до брами. Не озиралася. У неї геть немає часу для сантиментів. Потім, усе потім. Вона оплаче і смерть Птахи, і смерть батька, і, може, навіть смерть Остапа, хоча серцем відчувала, що він досі живий.

Брама Темного світу відчинилася. Простягнула перед собою ліву руку із затиснутою мушлею, тоді праву з Перемінником Стрибога. Розкрила долоні обох рук. Заговорила прамовою:

— Брамо переходу! Жертвую тобі життя свого батька, скинуте через Перемінник, і вимагаю відкрити мені вхід до Біловоддя, світ, який існує над світами, поза світами, у світах.

Замружилася, ступила вперед. Не хотіла зараз бачити ані своєї смерті, якщо слова та Перемінник не спрацюють, ані того, хто переводитиме її до світу Біловоддя, якщо все спрацює. Відчула, як хтось