Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова

А поки що — жовті шапки, брама ґетто, підкинений у синагогу трупик синьоокої Злоти. Його знайдуть загорненим у сувій Тори.

І почнеться нове судилище. Розпечуть грати жаровень, запрацюють диби, заскриплять обценьки й кліщі. Не зупинити патера Несвіцького. Обивателів, що зі страху тікатимуть в передмістя, він накаже затримувати й доставляти в підвали інквізиції, а майно забирати до скарбниці.

Урятувати євреїв Левиного міста може тільки сам Нехемія Коен, якщо погодиться взяти на себе всі обвинувачення й зійти на кострище.

Увечері пані Сабіна, закутавшись у турецьку шаль, вислизнула з будинку й побігла в аптеку гера Брауна «Під срібним оленем» за сонним зіллям. Незадовго перед цим їй передали записку від Леві, де було написано тільки одне слово — сьогодні.

Хвилюючись, пані смикнула ручку дубових дверей.

— Я не дуже пізно? Ви не зачиняєтесь? — запитала Сабіна в гера Брауна.

— Що ви, пані, — відповів німець, — саме в цю пору ми й потрібні.

— Мені, будь ласка, от це, — і пані подала аптекареві папірець.

Гер Браун прочитав, похмурніючи на виду.

— Що, немає?! — злякалася ясновельможна.

— Є, є, — поспішив заспокоїти її аптекар, — тільки цей засіб дуже рідкісний і коштовний. Ви впевнені, що хочете його спробувати?

— Впевнена, — сказала Сабіна.

— Яцеку! — покликав гер Браун свого помічника. — Принеси пані сонного зілля.

— Зараз, — сказав Яцек і зник у підсобці. Слід визнати, що з Яцека був неабиякий шалапут. Фармакологія давалася йому із труднощами. Він плутав етикетки, ухитряючись, наприклад, на склянку з ганусовими краплями наклеїти напис «касторка», а сушених аспидів запхати в одну коробку з гомеопатичними кульками. У шафці з отрутами й сильнодіючими снодійними в нього панував цілковитий безлад. Відвідувачі, утім, про це не знали, вважаючи що всі ліки розкладені по пляшечках і всі етикетки правильні. Але то був обман: акуратно розкладені по поличках пляшечки були немилосердно переплутані.

Миш’як і отруйне коріння лежало упереміш із невинними пастилками проти запорів, етикетки були наклеєні косо, а написи на них — нерозбірливі.

Гер Браун давно вже плюнув на свою мрію вивчити Яцека аптекарській справі і тримав тут тільки заради спокою його хворої матері.

Нагінку за безлад у шафці з отрутами хазяїн улаштував Яцеку недавно, і той начебто б прибрався, переливши отрути в скляночки, написи на яких найкраще відповідали, на його думку, їхньому вмісту.

Але як! Де саме була та або інша отрута, і куди її перелили, тепер не знав ніхто. Яцек почухав потилицю, дивлячись на чіткий напис на аркуші.

— Сонне зілля, — шепотів він, — де ж воно?! Може, оце? Або це, у синьому шклі? Напевно, воно.

Яцек приніс пані Сабіні синю пляшечку. Вона розплатилася, подякувала йому й пішла. Через п’ять хвилин Яцек раптом згадав: у синьому шклі — справжня отрута, ціанід, а в зеленому — те саме сонне зілля, приготовлене за східними рецептами! Він злякався.

— Яцеку, — чітко сказала йому совість, що мирно дрімала, — біжи негайно за пані й відніми в неї ціанід! Віддай їй зелену баночку! Віддай, а то мордуватиму тебе аж до смертної години! Яцеку, ти чуєш?!

Яцек настільки злякався голосу своєї совісті, що зірвався й побіг, тримаючи в руках зелену скляночку.

— Пані! — закричав він, доганяючи Сабіну. — Пані!

Сабіна зупинилася.

— Вибачте мене заради всього святого, пані, я дав вам не ту баночку. Беріть це зілля! А то — отрута, випивши її, ви помрете!

Сабіна віддала йому синю склянку й забрала зелену.

— Жартівник з тебе, хлопче, — сказала вона Яцеку. — Скажи геру Брауну, щоб він тебе наступної суботи гарненько відшмагав.

— Скажу, — похнюпився Яцек. Його шмагали ще й по середах, але це не допомагало.

Пані Сабіна повернулася додому непоміченою. Була вже пізня година. Сидячи на ліжку, вона замислено розглядала зелену пляшечку. Тягуча, в’язка рідина мало походила на справжню отруту. Видужала служниця Маріца сиділа поруч.

— Ну що, вип’ємо отрути?! — запитала Сабіна.

— Випийте отрути, пані, це ж не насправжки, — відповіла Маріца.

І пані Сабіна ковтнула сонного зілля. Перші хвилини нічого особливого не відчула. Пані лягла й заснула, як звичайно. Їй нічого не снилося.

Може, це все неправда, це не отрута, а гірка мікстура? — крутилося в голові.

Але вранці Сабіна не прокинулася. Її довго, вперто будили, і лише ближче до вечора, злякавшись, що довгий сон перейде в летаргію, покликали, як просила Маріца, Леві у вбранні волоського травника.

Він не став роздумувати. Під вікнами