Ерагон - Крістофер Паоліні

Ерагон не був упевнений в тому, що це похвала, тому вирішив нічого не відповідати.

— Добре, я розповім тобі, — вирішив Бром, закурюючи люльку й пихкаючи димом. — Але розкрити всі таємниці я не можу.

Ерагон спробував був заперечити, проте старий спинив його жестом.

— Це зовсім не тому, що я хочу приховати від тебе якісь факти, а тому, що більшість секретів мені не належать, — пояснив він. — Нехай про них тобі розповість хтось інший.

— Гаразд, — погодився хлопець. — Тоді поясніть хоча б те, що можете.

— Ти впевнений? — перепитав Бром. — Не ображайся, але я маю вагомі причини для мовчанки. Одним словом, я захищав тебе від темних сил, які будь-кого можуть розірвати на шматки. Коли ти про них дізнаєшся, то назавжди втратиш спокій. Але зможеш обрати ту чи іншу позицію. То ти справді хочеш усе це знати?

— Я не можу жити в темряві, — тихо мовив Ерагон.

— Ну що ж, це гарні слова, — кивнув Бром. — Гаразд. Отже, знай, що в Алагезії триває війна між варденами та імперією. Однак це далеко не поодинокі сутички, друже мій. Вони зійшлися в смертельному двобої… І все через тебе.

— Через мене? — вигукнув Ерагон. — Але ж це неможливо! Я не маю з ними нічого спільного!

— Зараз не маєш, — уточнив старий. — Утім, б’ються вони саме за тебе. Вардени з імперією прагнуть не влади чи нових земель. Їхня мета — підкорити нове покоління вершників, до якого ти належиш. Той, хто керуватиме ними, стане єдиним господарем Алагезії.

Ерагон марно намагався зрозуміти те, що каже йому Бром. Невже стільки людей цікавляться ним і Сапфірою? Адже допіру ніхто, окрім Брома, не переймався його долею. Сама думка про те, що за нього б’ються імперія й вардени, була такою дикою, що не трималася в голові.

— Але ж усіх вершників, за винятком тих, що стали на бік Галбаторікса, було вбито, — нарешті озвався юнак. — До того ж, вершники короля теж, здається, загинули. І в Карвахолі ви говорили, що в Алагезії немає драконів.

— Я збрехав, — пояснив Бром. — Так, вершники зникли, але в Галбаторікса залишалося три драконячих яйця. А відколи народилася Сапфіра — у нього є тільки два. Король заволодів тими яйцями під час останньої битви з вершниками.

— Тож невдовзі з’являться ще два вершники, що служитимуть королю? — злякався Ерагон.

— Саме так, — підтвердив Бром. — І якраз тому тепер тривають смертельні перегони. Галбаторікс шукає людей, для яких призначено ті яйця, а вардени будь-що намагаються вбити їх, як потенційних вершників, або викрасти яйця.

— Але звідки ж узялося Сапфірине яйце? — спитав юнак. — Невже хтось украв його в короля? І чому ви про це не знаєте?

— Надто багато питань, — зітхнув Бром. — Ця історія має перший розділ, події якого відбувалися задовго до твого народження. Тоді я був молодий і, зрозуміло, не такий розумний. Я ненавидів імперію, на те було багато причин, тому всіма можливими способами намагався робити їй шкоду. Мої переконання привели мене до вченого, до Джоуда, який знайшов книгу, де було написано про таємну лазівку до замку Галбаторікса. Зрадівши, я познайомив його зі своїми друзями варденами, і вони разом спланували викрадення яйця.

«Он як! Вардени!» — подумки відзначив Ерагон.

— Утім, щось пішло не так, і викрасти пощастило тільки одне яйце. Наш шпигун утік і більше ніколи не повертався до варденів. Тому знайти його, повернувши яйце, було наказано нам із Джоудом.

Бром замислено дивився в далечінь, його голос захрип.

— Напевно, це були найдовші пошуки, які знала історія. Де ми тільки не були! Нам довелося битися і з разаками, і з Морзаном, останнім із клятвопорушників, найвідданішим слугою короля.

— З Морзаном? — перепитав Ерагон. — Але ж це той, хто багато років назад виказав вершників Галбаторіксу!

— Ну то й що? — не зрозумів Бром. — Так, він був старий, але дужий і жорстокий. Ми вже зустрічалися з ним під час бою, тому пошуки яйця… Словом, це було дещо особисте. Коли я дізнався, що яйце бачили в Джиліді, то вирушив туди й бився з Морзаном за право володіти ним. Це була запекла битва, але врешті-решт я переміг. Під час бою Джоуд десь зник. Шукати його в мене не було часу, тому я повернувся з яйцем до варденів, що доручили мені піклуватися про майбутнього вершника. Я погодився й вирішив сховатися в Карвахолі, де вже бував раніше. Мені здавалося, що з часом вардени озвуться, проте я так і не дочекався від них звістки.

— Але як же все-таки Сапфірине яйце опинилося на Хребті? Невже в короля викрали ще одне? — спитав Ерагон.

— Навряд чи, — буркнув Бром. — Він так трясеться над тими яйцями, що спроба викрасти їх була б рівна самогубству. Ні, Сапфіра народилася з яйця, яке було у варденів. Гадаю, що хтось за допомогою магії спробував переправити його до мене. Але посланців перехопила імперія, пославши за ними разаків. Певно, я зруйнував чимало їхніх планів!

— То разаки приходили до Карвахола не по мою душу? — здивувався Ерагон.

— Звісно, ні, — озвався Бром. — Якби дурний Слоун тримав язика за зубами, вони б навіть не дізналися про тебе й про твою знахідку. І все пішло б зовсім інакше. Отже, у певному сенсі ти врятував мені життя. Якби разаки не взялися за тебе, вони заскочили б мене зненацька, і тоді кінець Брому-казкарю! А втекли вони тому, що я сильніший за них, особливо вдень. За інших обставин вони б просто мене закатували, розпитуючи про яйце.

— І ви розповіли варденам про мене? — спитав Ерагон.

— Так, — відповів Бром. — Я впевнений, що вони хочуть з тобою зустрітися.

— Але ж ви цього не хочете?

— Ні, не хочу, — похитав головою старий.

— Чому? — вигукнув юнак. — Адже значно безпечніше бути з варденами, ніж ганятися за разаками!

— Ні, вардени теж небезпечні, — уперто мовив Бром. — Якщо ми з’явимось до них, то нас обов’язково втягнуть в якісь махінації. Їхні ватажки відразу ж пошлють тебе на завдання, щоб ти довів власну значущість. А раптом ти не впораєшся? Ні, ти мусиш як слід загартуватись, перш ніж зустрітися з ними. Принаймні зараз, коли ми переслідуємо разаків, я не боюсь, що хтось підсипе тобі в тарілку отрути.

Старий скривився від обурення.

— До того ж, — не втримався він від посмішки, — хіба тобі не