Українська література » Фентезі » Зона покриття - Стівен Кінг

Зона покриття - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Зона покриття - Стівен Кінг
class="p1">— Дуже смішно. — Насправді Том не слухав. Він проводжав поглядом дивну пару, і жилка на шиї пульсувала дедалі швидше і швидше. — Кінець світу, відкритий сезон полювання на гоміків, усе дозволено, правда?

— Правильно. Сезон полювання буде відкритий і на хлопців з нормальною орієнтацією, якщо психи навчаться керувати тим лайном. Ходімо, у нас справи.

Він був уже на порозі, але Том затримав його.

— Слухай, наші могли це відчути, але могли й не відчути. Якщо ні, то, може, ліпше нічого їм поки що не говорити. Як думаєш?

Клай подумав про Джордана, який ніколи не випускав Директора з поля зору, про Алісу, що завжди тримала моторошну крихітну кросівку напохваті. Подумав про темні кола під їхніми очима і про те, що вони задумали зробити сьогодні вночі. Мабуть, Армагеддон — це надто сильне слово, але сенс передає точно. Ким би вони не були тепер, колись мобілоїди були людськими істотами, і спалити їх живцем (цілу тисячу) означало взяти важкий тягар на душу. Навіть думка про це ятрила його уяву.

— Я не проти, — сказав він. — Піднімайся схилом на малій швидкості, добре?

— Спробую знайти найменшу, — відповів Том, коли вони вже прямували до великих вантажівок у формі балонів. — Як ти гадаєш, скільки передач у такої вантажівки?

— Однієї передньої буде цілком достатньо.

— Зважаючи на те, як вони стоять, думаю, доведеться нам почати з пошуку задньої.

— До біса задню, — вирішив Клай. — Навіщо тоді кінець світу, якщо навіть довбаний дощатий паркан не можна проломити?

Так вони і вчинили.

21

Довгу пологу лінію пагорба, що спускалася від університетського містечка до головної дороги, Директор Ардай та його тепер вже єдиний учень називали Академічним схилом. Трава тут ще й досі яскраво зеленіла і лише подекуди була прикрита безладно розкиданим осіннім листям. Коли на зміну дню настав ранній вечір, а Академічний схил все ще був безлюдним, бо не було жодних ознак мобілоїдів, які 6 поверталися з міста, Аліса почала занепокоєно міряти кроками великий хол Читем-лоджу, на кожному колі затримуючись, щоб подивитися у вікно вітальні. З нього поставала чудова панорама самого схилу, двох головних лекційних корпусів та Тонні-філду. Кросівка знову була прив'язана до зап'ястя.

Інші сиділи в кухні, попиваючи кока-колу з банок.

— Вони не повернуться, — сказала їм Аліса, подолавши чергове коло. — Вони якось рознюхали про наші плани, думки прочитали, чи що, і не повернуться.

Зробивши ще два кола довжелезним холом на першому поверсі, щоразу підходячи до великого вікна у вітальні, вона знову зазирнула до кухні.

— Або, може, це всезагальна міграція, ви про це не думали? Що, як на зиму вони відлітають у вирій, як довбані вільшанки?

Не дочекавшись відповіді, вона зникла. Ходила туди-сюди по холу. Йшла вперед і повертала назад.

— Вона наче капітан Ахав, який шукає свого Мобі Діка, — відзначив Директор.

— Хай навіть Емінем і був придурком, але щодо того хлопця мав рацію, — похмуро озвався Том.

— Перепрошую, Томе, але я вас не розумію, — здивувався Директор.

Але Том тільки махнув рукою. Джордан глянув на годинника.

— Учора ввечері вони повернулися на півгодини пізніше. Я піду скажу їй про це, якщо хочете.

— Не думаю, що їй від цього полегшає, — відповів Клай. — Вона сама мусить все подолати, от і все.

— Вона геть не володіє собою, правда, сер?

— А ти хіба ні, Джордане?

— Так, — тихо мовив Джордан. — Я сам не свій.

Зазирнувши у кухню в черговий раз, Аліса сказала:

— Може, це й на краще, якщо вони не повернуться. Не знаю, чи вони тепер перезавантажуються якось по-новому, але там якась чорна магія вуду. Я відчула це, побачивши тих двох сьогодні вдень. Жінку з книжкою і чувака з «Твінкіс». — І похитала головою. — Чорне вуду.

І перш ніж хтось бодай слово встиг промовити, вона знову пішла патрулювати коридор, теліпаючи кросівкою, прив'язаною до зап'ястя.

Директор подивився на Джордана.

— Ти щось відчув, синку?

Повагавшись якусь мить, Джордан відповів:

— Там щось було. Від цього у мене волосся на потилиці ставало дибки.

Почувши це, Директор повернувся до чоловіків, що сиділи по той бік столу.

— А ви двоє? Ви були набагато ближче.

Від необхідності відповідати їх врятувала Аліса. Вона влетіла в кухню з розпашілими щоками й широко розкритими очима, поскрипуючи підошвами кросівок на кахельній підлозі.

— Йдуть, — повідомила вона.

22

З вікна вітальні всі четверо спостерігали за тим, як мобілоїди схожими один на одний рядами піднімаються схилом Академічного пагорба, відкидаючи на зелену траву довгі тіні, що утворювали обрис гігантського цівкового колеса. Коли вони наблизилися до Арки Тонні, як її називали Джордан і Директор, ряди зімкнулися і здалося, що в останніх золотих променях сонця колесо водночас крутиться, звужується і застигає.

Аліса була не в змозі обходитися далі без своєї кросівки. Зірвавши свій талісман із зап'ястя, дівчина почала енергійно його стискати.

— Вони побачать, що ми зробили, і підуть геть. — Вона говорила тихо й швидко. — До цього вони дотумкають. Якщо вже вони знову беруться за книжки, то для цього їм вже точно клепки не забракне.

— Побачимо, — сказав Клай. Він був майже впевнений у тому, що мобілоїди підуть на Тонні-філд, навіть якщо побачене там стурбує їхній дивний груповий розум. Невдовзі впаде ніч, і йти їм більше нікуди. Із глибин пам'яті зринув рядок колискової, яку співала колись йому мати: «Маля моє втомилося за день».

— Сподіваюся, вони зайдуть на поле й там і залишаться, — ще тихіше сказала Аліса. — У мене таке відчуття, ніби я от-от вибухну. — Вона нервово розсміялася. — Тільки насправді вибухнуть вони, так? Вони. — Побачивши, що Том повернувся і дивиться на неї, вона поспіхом додала: — Зі мною все гаразд. Я в порядку, тож просто стули рота.

— Я всього лише збирався сказати, що так і буде, обов'язково.

— Нью-ейджерська фігня. Ти говориш зовсім як мій батько. Король картинних рам. — По щоці скотилася сльозинка, й Аліса нетерпляче змахнула її долонею.

— Опануй себе, Алісо. Просто спостерігай.

— Я спробую, добре? Я спробую.

— І перестань уже м'яти ту кросівку, — роздратовано, що було на нього не схоже, сказав Джордан. — Цей скрип мене до сказу доводить.

Вона зачудовано подивилася

Відгуки про книгу Зона покриття - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: