Українська література » Фентезі » Зона покриття - Стівен Кінг

Зона покриття - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Зона покриття - Стівен Кінг
вулицю при денному світлі, то, мабуть, доведеться застрелити кількох із них. Але, зважаючи на те, що масові переходи відбувалися тільки на початку і в кінці дня, він був готовий до такого ризику.

Спостереження за тим, що Аліса називала «світанком мерців», вони вели з їдальні. Потім Том і Директор вийшли в кухню. Зайшовши, Клай побачив, що вони сидять у смузі сонячного світла і попивають ледь теплу каву. Не встиг він і рота розтулити, щоб пояснити, що хоче зробити пізніше вдень, як Джордан торкнувся його зап'ястя.

— Деякі психи досі там, — сказав він. І, стишивши голос, додав: — Дехто з них ходив разом зі мною до школи.

— А я думав, вони всі пішли по покупки до «Кей-марта» і шукають там місця розпродажу.

— Краще будь насторожі, — сказала Аліса з порогу. — Я не впевнена в тому, що це черговий як-там-його еволюційний крок уперед, але все може бути. Мабуть, це він і є.

— Авжеж, це він, — похмуро сказав Джордан.

Мобілоїди, які нікуди не пішли, — за приблизною оцінкою Клая, ця бригада складалася приблизно з сотні, — діставали з-під трибун мертвих. Спочатку вони просто відносили їх на паркувальний майданчик, що розташовувався на південь від стадіону за довгою низькою будівлею з цегли. Назад поверталися з порожніми руками.

— У тій будівлі бігова доріжка, — повідомив їм Директор. — Там також зберігається весь спортивний інвентар. У самому кінці є крутий спуск. Чомусь я думаю, що вони перекидають трупи через край.

— Ще б пак, — страдницьким голосом промовив Джордан. — Там унизу болото. Вони згниють.

— Вони і так вже гнили, Джордане, — м'яко сказав Том.

— Я знаю, — ще з більшою гіркотою в голосі відповів хлопець, — але на сонці вони розкладатимуться швидше. — Повисла пауза. — Сер?

— Так, Джордане?

— Я бачив Ноя Чутські. З вашого гуртка читачів драми. Директор поплескав хлопчика по плечу. Він був дуже блідий.

— Не думай про це.

— Це важко, — прошепотів Джордан. — Одного разу він мене сфотографував. Своїм... своїм... ну ви знаєте.

І тоді вони знову побачили щось нове. Дві дюжини робочих бджіл, не змовляючись, відділилися від основної групи і попрямували до розбитих теплиць, рухаючись клином (усім, хто спостерігав, це нагадало переліт гусей). Серед них був хлопець, якого Джордан назвав Ноєм Чутські. Решта загону прибиральників трупів якусь мить поспостерігала за їхнім пересуванням, а тоді, вишикувавшись у колони по троє, помарширувала назад до пандусів і продовжила видобувати з-під трибун мертві тіла.

За двадцять хвилин тепличний десант повернувся, розтягнувшись у шерегу по одному. У деяких руки досі залишалися порожніми, але більшість тепер мала тачки чи возики, які використовувалися для перевезення великих мішків з вапном або добривами. Скоро мобілоїди почали навантажувати трупи на возики й тачки, і робота пішла жвавіше.

— Це точно крок уперед, — відзначив Том.

— Більше ніж один крок, — додав Директор. — Прибирання будинку, використання знарядь для досягнення цієї мети.

— Мені це не подобається, — сказав Клай.

Джордан підвів на нього погляд, його обличчя було блідим, втомленим, і він виглядав значно старшим за свій вік.

— Ласкаво просимо до клубу, — вимовив він.

20

Вони спали до першої години дня. Потім, переконавшись у тому, що загін, створений для прибирання трупів, закінчив свою роботу і приєднався до решти в пошуках харчів, спустилися до облицьованих булижниками колон, які позначали вхід до Академії Ґейтена. Аліса підняла на кпини запропоновану Клаєм ідею, що, мовляв, вони із Томом мають зробити це самі.

— Тільки не кажіть мені, що хочете погратися у Бетмена та Робіна, — сказала вона.

— Охо-хо, а я ж завжди так хотів побути Диво-хлопчиком, — трохи сюсюкаючи, вигукнув Том, але коли вона суворо поглянула на нього, стискаючи в одній руці свою кросівку (тепер уже трохи обтріпану), його ентузіазм зник. — Вибач.

— До бензоколонки ви можете дійти самі, — проінструктувала їх вона. — У цьому є певний сенс. Але ми стежитимемо за вами з протилежного боку вулиці.

Директор запропонував Джорданові лишитися у Читем-лоджі. Перш ніж хлопчик встиг відреагувати (а заперечити він збирався досить енергійно), Аліса спитала:

— У тебе хороший зір, Джордане?

Він посміхнувся їй, а у погляді знову променіло захоплення.

— Хороший. Відмінний.

— А ти грав у відеоігри? У яких стріляють?

— Аякже, сто разів.

Вона простягнула йому свій пістолет. Клай помітив, що, коли їхні пальці зіткнулися, хлопчик трохи затремтів, наче камертон після легкого удару.

— Якщо я скажу тобі прицілитися й стріляти або якщо накаже Директор Ардай — ти це зробиш?

— Авжеж.

Коли Аліса подивилася на Ардая, у її погляді поєднувалися виклик та вибачення.

— У нас тепер кожна зайва рука на вагу золота.

Директорові довелося поступитися, і зараз вони були тут, а на тому боці вулиці, трохи позаду, ближче до центру міста, розташовувалася заправна станція «Сітґо на Академічній». Звідси вони бачили іншу, трохи меншу вивіску, напис на якій можна було легко прочитати: «Академічна — зріджений пропан». Біля насосів стояла одна-єдина запилюжена, судячи з вигляду, давно покинута машина, з відчиненими дверцятами водія. Велике дзеркальне вікно заправної станції було розбите. Праворуч від бензоколонки, у затінку кількох в'язів, що якимось дивом збереглися на півночі Нової Англії, стояли дві автоцистерни, які за формою нагадували величезні балони з пропаном. Уздовж їхніх бортів були написи: «Академічна — зріджений пропан» і «Обслуговуємо Нью-Гемпшир із 1982 року». На цій ділянці Академічної авеню мобілоїдів-нишпорок не було видно, та перед більшістю будинків, які бачив Клай, на ґанках стояло взуття. Хоча деякі були вільні. Потік біженців, схоже, помалу вичерпувався. «Зарано ще про це говорити», — застеріг він себе.

— Сер? Клаю? Що то таке? — спитав Джордан. Він показував на середину авеню, яка була ще й трасою-102, хоча про це легко було забути у такий тихий сонячний день, коли тишу порушував тільки спів птахів і шелест вітру в листі дерев. На асфальті в тому місці, куди показував хлопчик, був якийсь напис, зроблений яскраво-рожевою крейдою, але на такій віддалі Клай не міг його прочитати. Він похитав головою.

— Ти готовий? — спитав він Тома.

— Авжеж. — Том намагався надати своєму голосу невимушеності, але його видавала артерія, що пульсувала на неголеній шиї збоку. — Ти Бетмен, я — Диво-хлопчик.

Вони перейшли вулицю, тримаючи

Відгуки про книгу Зона покриття - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: