Українська література » Фентезі » Зона покриття - Стівен Кінг

Зона покриття - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Зона покриття - Стівен Кінг
пістолети напоготові. Російський автомат Клай залишив Алісі, хоча й не сумнівався, що од віддачі вона закрутиться на місці, мов дзиґа, якщо спробує ним скористатися.

На щебеневому покритті рожевою крейдою був надряпаний напис:

КАШВАК=БЕЗ-МОБ

— Тобі це про що-небудь говорить? — спитав Том.

Клай заперечно похитав головою. Ця формула не мала для нього жодного сенсу, і навіть більше того — йому було до неї байдуже. Йому хотілося тільки якомога швидше забратися з середини Академічної авеню, де він почувався беззахисним, мов мураха у чашці з рисом. Зненацька і вже не вперше йому спало на думку, що він продав би душу, щоб дізнатися, що його син живий, здоровий і перебуває там, де люди не вкладають зброю в руки дітей, які добре вміють грати в стрілялки. Це було дивно. Адже він думав, що його пріоритети усталені й що він діставатиме з персональної колоди одну карту за раз, а тут ці думки — нові й болючі, як роз'ятрена душевна рана.

Тікай звідси, Джонні. Тобі тут робити нічого. Не місце і не час.

Пропанові цистерни були порожні й замкнені, але це не злякало — сьогодні фортуна була на їхньому боці. Ключі знайшлися у конторі, під плакатом із написом «БУКСИРУВАННЯ ЗАБОРОНЕНЕ 3 24.00 ДО 6.00. ЖОДНИХ ПРИВІЛЕЇВ». На кожному ключі був брелок — мініатюрний балон із пропаном. На півдорозі до дверей Том узяв Клая за плече.

Посеред вулиці йшли два мобілоїди, пліч-о-пліч, але не в ногу. Один їв із коробки печиво «Твінкіс» — усе обличчя було перемазане кремом, крихтами та глазур'ю. Його супутниця несла перед собою розкриту книгу, що своїми розмірами нагадувала столик для кави. Клаю здалося, що він бачить хористку, яка тримає величезний псалтир. На обкладинці виднілася фотографія колі, що стрибає у підвішену шину-гойдалку. Той факт, що жінка тримала книгу догори ногами, трохи заспокоїв Клая. Ще легше йому стало від тупих виразів обох облич. Ці двоє блукали самі, а це означало, що в середині дня їхній стадний інстинкт поки що не прокидається. Проте йому не сподобалася ця книга. Геть не сподобалася.

Вони пройшли повз облицьовані булижником колони. Клай бачив Алісу, Джордана і Директора, що з нажаханими очима визирали з-за колон. Двоє психів перейшли через загадковий напис КАШВАК=БЕЗ-МОБ, зроблений рожевою крейдою, і жінка потягнулася до коробки свого супутника, явно бажаючи взяти «Твінкіс». Чоловік відвів коробку вбік, подалі від неї. Жінка викинула книжку, і та впала на землю обкладинкою догори, тож Клай побачив, що вона називається «100 найулюбленіших порід собаку світі», і знову потягнулася до коржиків. Чоловік дав їй досить сильного ляпаса, від чого її жирне волосся розлетілося у повітрі, а од звуку в тиші дня пішла гучна луна. І весь цей час вони не стишували ходи. Жінка промовила: «Ав!» Чоловік відповів (для Клая це прозвучало як відповідь): «Іін!» Жінка знову простягнула руку до коробки «Твінкіс». Вони саме проминали «Сітґо». Цього разу чоловік навідліг врізав їй по шиї, а потім знову запустив руку в коробку з ласощами. Жінка зупинилася. Подивилася на нього. За якусь мить став і чоловік. Він устиг пройти трохи вперед, тож його спина опинилася майже у неї перед носом.

І раптом у німій тиші нагрітої сонцем контори заправної станції Клай щось відчув. «Ні, — подумав він, — це не у конторі, а в мені. Дух перехопило, так, наче надто швидко піднявся сходами».

Однак у конторі теж щось відбулося, бо...

Том став навшпиньки й прошепотів йому на вухо:

— Ти це відчуваєш? — Клай кивнув і показав на стіл. У конторі не було ні вітру, ні відчутного протягу, але папери злегка тремтіли. Попіл у попільничці ліниво почав крутитися по колу, наче вода, що стікає у злив ванни. Два — ні, три — недопалки раптом заворушилися, немовби їх підштовхувало попелом до середини.

Чоловік повернувся обличчям до жінки. Подивився на неї. Вона теж вирячилася на нього. Обоє втупилися одне в одного поглядами. На обличчях не було жодного виразу, але Клай відчув, як волосся на руках стає сторч, і почув тихий дзенькіт. То були ключі, що висіли на дошці з гвіздками під плакатом «БУКСИРУВАННЯ ЗАБОРОНЕНЕ». Вони теж ворушилися, тихенько дотикаючись і дзеленькаючи.

— Ав! — сказала жінка і простягнула руку.

— Іін! — відповів їй чоловік. На ньому були вицвілі залишки костюма. На ногах — чорні запорошені пилом черевики. Можливо, шість днів тому він був менеджером середньої руки, комівояжером або адміністратором квартирного комплексу. Тепер його цікавила тільки одна нерухомість — коробка печива. Притискаючи її до грудей, він ворушив липкими губами.

— Ав! — наполягала жінка. Замість однієї руки вона тепер простягала обидві, у незабутньому жесті, який означає «Дай!», і ключі задзвеніли гучніше. Над головою з дзижчанням зблиснули лампи денного світла (хоча струму не було вже давно) і так само миттєво вимкнулися. З середнього насоса злетів пістолет і з металевим стукотом упав на бетон, з якого був відлитий центральний острівок.

— Ав! — сказав чоловік. Плечі враз опали, і вся напруга покинула його. Повітря теж перестало бути наелектризованим. Ключі на гвіздках затихли. Сповільнюючи рух, попіл зробив останнє коло у своїй металевій урні і зупинився. «Ніхто б і уявлення не мав, що щось трапилося, — подумав Клай, — якби не заправний пістолет, який валяється на бетоні, та ще акуратна купка недопалків у попільничці на столі».

— Ав! — сказала жінка. Її руки досі залишалися простягнутими. Її супутник підійшов ближче, щоб вона могла дотягнутися. Взявши по коржику в кожну руку, вона заходилася їх їсти — разом із обгорткою. Такі дії знову заспокоїли Клая, але тільки трохи. Повільно, човгаючи ногами, двоє рушили до міста. Лиш на мить жінка зупинилася, аби виплюнути з рота шматок целофану, до якого пристали мокрі крихти печива. Книга «100 найулюбленіших порід собак у світі» її більше не цікавила.

— Що це було? — тихим тремтячим голосом запитав Том, коли тієї пари вже майже не було видно.

— Не знаю, але мені це не сподобалося, — відповів Клай. У руках у нього були ключі від вантажівок з пропаном. Одну низку він простягнув Томові. — Упораєшся з механічною коробкою?

— Я вчився водити машину з механічною коробкою. А ти?

Клай посміхнувся, демонструючи свою терплячість.

— У мене нормальна орієнтація, Томе. Чоловіки з нормальною орієнтацією без інструктора знають, як водити машини з механічними коробками передач. У нас це вроджене.

Відгуки про книгу Зона покриття - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: