Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

– Я зрозумів, батьку, – сказав Адвіан, насилу стримуючи лють, – і чекаю на твої розпорядження.

– Долина Заливних лугів безпечна. Це край єдинорогів, тому там панує світла магія, – сказав Маріл, якому не сподобалася сварка батька й сина, – тобі там нічого не загрожує. Тим більш, поруч буде Кайтана.

– Послухай, сину, – уже м'якше заговорив Ектор, зрозумівши, що перегнув палицю, – тобі випала честь врятувати королівство. Це, між іншим, і твоє королівство.

– Добре, батьку, але з однією умовою, – сказав принц таким тоном, що король знову ледь не розлютився, але вирішив, що варто  спершу вислухати.

– То кажи вже!

– Щоб і духу тут не було королеви Ролени! Я сам виберу собі наречену, коли прийде час, і ніхто  не буде наполягати і квапити мене! – зі зловісним спокоєм сказав Адвіан, непохитно дивлячись в обличчя батька.

Ектор побачив, як темно-зелені, немов смарагди, очі сина спалахнули диким, недобрим  вогнем.

– Заспокойся, – сказав він, піднімаючи руку на знак примирення, –  я обіцяю, що не стану примушувати тебе до шлюбу з тією, до якої не лине твоє серце.