Риль. Любов дракона - Катерина Боброва
Нарешті драконам набридло зображати з себе бронзові статуї, вони обмінялися швидкими поглядами, а потім перший, лише зробивши натяк на уклін, вимовив: «Високоповажна пані, дозвольте нам привітати вас в Алькаруеті!». Від вібруючих ноток драконівського акценту в його голосі у дівчини по спині пробігли мурашки. «Цікаво, на що перше западають жінки, – промайнула підступна думка, – на екстравагантну зовнішність чи на чаруючий своєю нелюдскістю голос?»
Уроки матінки не минули дарма. Риль легко і невимушено зобразила реверанс. І нехай в старому пледі, в широких матроських штанях і довгій куртці, зі скуйовдженим волоссям вона була схожа на скаженого кажана, що вирішив погріти свої крила на сонечку, етикет залишався етикетом. А ось далі слідувати йому було вже безглуздо. Риль залишалося сподіватися, що дракони це теж зрозуміють.
На жаль, надії довелося померти.
– Дозвольте представитися, – дотримуючись високого стилю, продовжив дракон, – я – голова посольства драконячого народу Ластіран Арогерм Де Регірмаф, це Фестігран Таліарн сет Регірмаф, – схилив голову правий дракон, – і Кестірон Ахлармар сет Регірмаф, – кивнув лівий, а потім усі троє звернули на дівчину вичікувальні погляди.
Риль замислилась. Представлятися повним ім'ям не варто. В інших світах простірники завжди використовували псевдоніми, але Риль не на роботі, у неї надзвичайна ситуація, тому можна назватися домашнім скороченим варіантом, щоб залишити своїм хоч якусь підказку.
– Ви можете звати мене Риль, – з викликом сказала дівчина, дивлячись в чорно-золоті очі Ластірана.
Той навіть оком не змигнув, почувши настільки коротке ім'я незнайомки.
– Високоповажна пані Риль, ви зробите нам честь своїм візитом.
Ось тепер прийшла черга дівчини приховувати своє здивування. Дракони запрошують у гості? Так, що такого сталося в світі, що вони не просто опустилися до розмови з людиною, але і запропонували розділити дах над головою? Риль навіть почекала, чи не звалиться небо від подібного, ні, лишилося на місці.
– На жаль, скористатися вашою гостинністю я не можу. Мене чекають в палаці.
– Ви впевнені, що вам потрібно туди йти? – Фестігран окинув промовистим поглядом далекий від благополуччя вигляд дівчини.
– На жаль, так.
Дракони обмінялися тривожними поглядами.
– Пані Риль, – зітхнув Ластіран.
– Просто «Риль», без пані.
– Добре, Риль. Як би дивно це не звучало, ви можете розраховувати на нашу допомогу. Ми обов'язково знайдемо вас у палаці. І передайте капітанові, який вже всі чоботи протоптав від нетерпіння, що він відповідає за вашу безпеку своєю головою. А вона у нього одна.
З цими дійсно дивними словами, трійця розступилася, звільняючи дівчині дорогу. Та ошелешено кивнула їм на прощання і, підібравши поли свого пошарпаного пончо, потопала до капітана.
Якщо навіть не брати до уваги те, що лускаті нічого не роблять просто так, і їх інтерес до її персони більш ніж загадковий, опинитися між молотом і ковадлом бажання немає. У будь-якому випадку варто триматися від драконів подалі. Нехай король і виявиться королівською сволотою, ця сволота буде зрозумілою і передбачуваною за людськими мірками. А ось передбачити поведінку рептилій вона не береться.
Капітану набридло чекати, коли Риль повільною ходою причовгає до дороги. Залишивши в спокої впертий гудзик на манжеті куртки, він у три кроки подолав відстань до дівчини і підхопив на руки. По дорозі Риль вислухала про себе багато нового і мало хорошого. Виявляється, тільки божевільна, позбавлена будь-якої розсудливості, дівчина буде спілкуватися з лускатими пройдисвітами без належної охорони. Оскільки подібне спілкування завжди закінчується однаково – зганьбленою дівочою честю.
В усі часи дракони чинили однаково – викрадали вподобану жертву, правда, з її ж згоди. Що й не дивно. Про силу драконівського чарівності ходили легенди. Де тут правда, а де всього лише жіноче виправдання своїй слабкості – розібратися складно. Ось тільки Риль ніяк не вписувалася в звичайну схему спокушання дівчат. Сподобатися комусь в її теперішньому хворобливому і побитому вигляді можна було за умови, що дракон глухий, сліпий і живе на безлюдному острові. Висновок сумний: хвостатим вона потрібна не як жінка.
Як ніколи раніше Риль мріяла про зустріч зі старшим братиком. Нехай лається, нехай читає нотації, аби забрав звідси, подалі від незрозумілих драконівських інтриг і королівських аудієнцій.
Екіпаж старанно повз вгору по крутих вулицях, піднімаючись все вище і вище над морем. Попереду казковим тортом виступав королівський палац.
Риль з цікавістю розглядала місто. Його жителі явно любили яскраві кольори, лише стіни будинків були складені з білого каменю. На їх фоні віконниці, пофарбовані у всі кольори веселки, виглядали по-святковому. Здавалося, місто живе в ритмі вічного карнавалу.
Екіпаж зупинився біля вигадливо прикрашених воріт, що вели в круглий внутрішній двір палацу. Риль, скоріше нетерпляче, ніж увічливо, допомогли вибратися з екіпажу. Капітан поспішив до парадного входу, гігантськими кроками міряючи площу внутрішнього дворика.
Праворуч і ліворуч від воріт височіли дві башти-близнюки. З боку двору їх стіни були вистелені батогами з великим темно-зеленим листям. Сам двір виявився невеликим, викладеним пласким бежевим каменем. З усіх його сторін блищали високі, двостулкові вікна триповерхової будівлі палацу, складеного з білого, як і все місто, каменю. За формою він утворював півколо, відрізаний від навколишнього світу величними воротами веж. Самі вежі, побудовані з ніжно-рожевого каменю, надавали будівлі романтичного вигляду.
Дійшовши до сходів, що вели до парадного входу до палацу, Аскерт щось тихо вимовив гвардійцям, що стояли на варті, старший махнув рукою: «Проходьте».
Капітан озирнувся, скорчив незадоволену гримасу на Риль, що ледве пленталась.
– Потім все розглядати будеш. Нас чекають, – промовив, підхоплюючи дівчину під руку.
Вони мчали по коридорах палацу з явно непристойною для цих стін швидкістю. Риль лише мигцем встигала помічати ошелешені погляди придворних, що траплялися на їхньому шляху. Але її увага цілком була поглинута багатим оздобленням інтер'єрів. Тут було на що подивитися. Місцевий король, очевидно, не жалкував грошей на обстановку свого палацу. Дорогі меблі, численні дзеркала, мармурові статуї, важкі пишні портьєри, розписні стелі, картинні галереї, словом, палац міг без удаваної скромності носити свою горду назву. Ось тільки всій цій пишноти чогось не вистачало або щось заважало.
Може, не з першого погляду, але трохи пізніше ставало зрозуміло, що у всіх цих прикрасах, щедро наліплених на стіни, стелі, вікна, двері, колони і сходи немає жодної прямої деталі або кута. Все навколо заполонили округлості, хвилясті лінії, закручені спіралі, овали і кола.
