Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

{Навагрем}

Здрастуй, Міко!

Не проти такого ймення? Погодься, Магічна Куля звучить занадто бундючно. Не здивуюся, якщо улюблена сестриця саме так до тебе й звертатиметься.

Ні, я не обмовився. Ти належиш і моїй сестрі.

Де це бачено, щоб подарунок дістався відразу двом людям? Не могли батьки витратитися на дві кулі, то не купували б жодної! Дев'яносто відсотків веллійців і не знають ні про що таке, ще сім чули краєм вуха, а решта мали щастя (сумнівне, відверто кажучи) народитися в сім'ї, де хтось вчився у Клусі. Або хотів вчитися… Як моя мама, наприклад. Тільки відьмі до магів – зась! А до магічних виробів – були б гроші.

Мене звуть Навагремом. Ім'я дивне, спасибі бабусі. Гадаю, коли ми з сестрою народилися, вона тимчасово розум втратила від великої радості. А Гремнава як тобі? Отож-бо, я ще щасливчик. Друзі називають мене Навом, вороги і зла сестричка – Нявом, а батьки – залежно від поточних гріхів.

Мені двадцять років. Тато в моєму віці встиг познайомитися з мамою, одружитися і завести двох дітей, а я поки розриваюся між сусідкою Гелою (вродлива, але гостра на язик), колишньою однокласницею Тисою (вродлива, але зарозуміла) і нашою покоївкою Люкою (дуже вродлива, але поки сама вибирає між мною і своїм чоловіком). Іноді мені здається, головна проблема в легковажності. В їхній, звісно ж!

Бабуся моя – справжня відьма. Вона стверджує, ніби пам'ятає війну людей і не-людей! Ні, не магиня. Маги створюють закляття, роблять артефакти, щось винаходять, придумують, крадуть одне у одного ідеї. Вчаться! Перебувають на обліку в держави. А відьмою потрібно народитися.

Згоден, дар мага теж не на ринку купують, але потомствені відьми в нашій країні прирівнюються до не-людей. Їх не ставлять поза законом, як за часів правління Малдраба Другого, ні! Лише ввічливо ігнорують саме їхнє існування та поширюють страшні казки.

Мама нещодавно відсвяткувала двохсотий день народження. Для відьми це дрібниця, хоча батько був злегка шокований. Він ніби як теж може творити дива, але саме що «ніби як»… Сяк-так, одним словом.

Як я.

І як сестриця моя.

Трохи шкода, Міко, що розмовляю я з тобою вперше і востаннє. Нехай сестра бавиться.

А чудове все-таки було свято! І нехай народилися ми одного дня, і батьки не зізнаються, хто з нас старший, а гості по доброті душевній величали мене Нявом, – вечір вдався. Щоправда, ми їдемо в Клус… Але це не трагедія. Принаймні не для мене.

***

{Рена}

Привіт, Кулько!

Магічна Куля звучить безглуздо, тому я скоротила цю назву. Мама каже, ти будеш нашим із Нявом спільним щоденником на час подорожі в Клус. Кошмар… Ні, я не про країну магів, хоча для майбутньої відьми там по-справжньому небезпечно. Мається на увазі Няв – мій братик-ледар, і дуже сподіваюся, що від спілкування з ним ти не почервонієш. Ненавиджу цей колір!

Цікаво, ти мене бачиш? Хтозна, на що здатні магічні дрібнички… Я схожа на маму – середнього зросту, чорнява, струнка і начебто вродлива. Всі так кажуть… відвідувачі наші. Точніше, ті, хто плутає жовтий і… А після кількох хвилин «спілкування» навперебій запевняють, ніби я – справжня відьма. Проклятий квартал! Ну чому б нам не переїхати в нормальний район?

Бабуся стверджує, що тут збирається найбільше тих, у кого виникли життєві труднощі. Як же ж, прибіжить порядна дівчина в Веселий квартал шукати рішення своїх проблем!

Мама каже, таке життя підготує нас із братом до складнощів дорослішання. Ага, часом мені так і хочеться повбивати всіх, хто має ці самі складнощі…

Тільки батько розуміє моє прагнення до спокійного існування, але він занадто любить маму і поважає бабусю, щоб обстоювати власну думку.

До речі, забула відрекомендуватись. Мене звуть Гремнавою, друзі називають Реною, а улюблений братик – Ревою. Вчора мені виповнилося двадцять років. Мама в цьому віці вже допомогла півсотні знедолених, мені ж поки не хочеться замислюватися про покликання доброї відьми. І нехай я лише чекаю повного прояву дару, вирішувати чужі проблеми – не моє. Створювати їх теж не хочеться, тому даремно бабуся хвилюється, злої відьми з мене не вийде. Напевно. Маю велику надію, що поїздка в Клус допоможе примиритися з несправедливістю світу.

У Влаї зараз спекотно. Знаєш, Кулько, ти ж у столиці імперії! Скоріше б виїхати з Веллі. Серед сотень тисяч мішан я задихаюся. Столиця, ха! Веселий квартал! Веселим він був у ті часи, коли мама пішки під стіл ходила.

Тоді тут розташовувався центр розваг, причому не для любителів нічних пригод. Два театри, цирк, щотижневий ярмарок, каруселі – де це тепер? На вулицях панують різнокольорові ліхтарі… Брату добре – далеко ходити не треба, а мій лексикон останнім часом нагадує теревені п'яного вантажника. П'яного – тому що я сама ніяковію і починаю мимрити.

Веллійська імперія величезна! У ній повнісінько нормальних міст і нормальних кварталів. Як же я заздрю ​​їхнім мешканцям! Й іноземцям, звісно. У нашої країни є сусіди – Гартон і Клус, далеко за Храмові землі тягнеться Стариліс – територія, населення не-людьми.

Гартон розкинувся на півдні. Порівняно недавно (якихось років п'ятнадцять тому) гартонці хотіли розв'язати війну, однак змінився їхній правитель і тепер навколо мир і благодать… Офіційно.