Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

Грем завмер. Це ж Маріка готує витівку! Ту саму, після якої молодий пан буде змушений прогнати її. Треба негайно… Що треба? ..

Хлопець зробив кілька кроків до собаки. Думки плуталися. Звук дзвіночка чувся ближче. Необхідно зустрічати гостей! Тільки Грем стояв, як зачарований, і дивився на бездомного пса.

«Віщий сон?» – і що тепер робити? Якщо не прийняти гостей, господар розсердиться… Звільнить господар! А якщо дурна дівка здійснить задумане… Невже все буде саме так, як він уявляв? І завтра – похід до відьом? Ні, в будиночок із жовтим ліхтарем шляху вже нема. Але тоді?.. Втім, навіщо хвилюватися через дивне сновидіння?

Карета зупинилася навпроти Грема. Так, зараз треба відчинити позолочені двері, подати руку пані, прийняти тростину пана…

Хлопець зітхнув і бігом кинувся до дворняги, відчуваючи, як руйнуються надії на заробіток. Підхопив собаку і мимохідь подумав, що за забруднену ліврею господар накаже працювати зайвий тиждень після звільнення. Завернув за ріг, готуючись розповісти дурній дівчині все, що думає про неї і про її примхи. І остовпів, зрозумівши: таку-сяку, але трошки улюблену роботу він втратив даремно. Маріці його поради не були потрібні. Дівчина зривала кольорові ганчірки з «підопічних» і навіть не підняла голову на звук кроків.

Грем виглянув у двір, гостро шкодуючи про недоречне співчуття. Десь на краю свідомості металася думка про ясновидіння, проте були й серйозніші проблеми. Наприклад, молодий пан, вимушений самостійно зустрічати вже четвертого гостя. Для аристократа це гірше, ніж публічна прочуханка!

«Справжнього дворецького найняв би, а не натовп гарненьких покоївок, і не червонів би тепер!» – подумки вколов того хлопець, розвертаючись і випускаючи песиків на вулицю – через задній двір.

Маріка й не подякувала – побігла до чорних дверей. Як же ж, їй треба причепуритися, а то прибуде старий господар і побачить опудало, від якого собачатиною несе. Грем посміхнувся сам собі, уявивши цю картину, і рішуче рушив слідом за собаками. Навіщо чекати стусана, якщо можна піти, зберігши хоч видимість гідності?

Тільки цікавість перемогла.

Грюкнувши важкими стулками, він побрів назад, пильно роззираючись, щоб передчасно не наштовхнутися на господаря. Сів на лавку, звідки добре проглядався вхід, і почав спостерігати, раптом відчувши себе збоку від навколишньої метушні… Як відьми, що наснилися, чесне слово!

Чекати довелось недовго. Про прибуття старого пана повідомили звуки фанфар, і гості висипали на подвір'я. Молодий господар попереду, з Марікою під руку. Дівчина встигла одягнутися – від справжньої пані не відрізнити. Розкланюються, люб'язностями обмінюються…

– …моя наречена, – почув Грем.

І не гримнув грім, не блиснула блискавка, старий навіть не стукнув тростиною кам'яну плитку двору.

– …запропонувати вам руку, пані. – Ні, хлопець не вірив, що це вимовив закостенілий поборник традицій і пристойності!

Але ж сказав, подаючи сторопілій дівчині руку під розгубленим поглядом сина. Той вже, напевно, пошкодував про несподіване рішення. Тільки аристократи слів на вітер не кидають, тим паче сказаних перед іншими благородними.

Грем на мить заплющив очі, осмислюючи побачене. А коли розплющив, займався світанок…

– Тримай, синку. – Над вухом мелодійно щось побрязкувало. – Твоя перша платня.

На коліна гепнувся досить-таки важкий мішечок.

– Купи одяг пристойний, – продовжувала Мига. – Не ходи в лахмітті, нехай і міцному. Наві ти сподобався, то поводься гідно. Про житло не турбуйся, у нас багато зайвих кімнат. І не дивися, як на…

– Відьми! – насилу видавив Грем. – Ні, так не буває! Не можна повернути минуле!

– Звісно, не можна, – кивнула бабуся, – я ж говорила, ми не владні над часом. Хоча ілюзії у нас із донькою непогані… Ти знаєш, що теж здатний творити дива? Так-так, не заперечуй, без тебе нам довелося б значно важче. Ілюзія досконаліша, коли її створює очевидець.

Грем розсміявся. Ось як все обернулось! Обдурили відьми простаків. Дівиця домоглася того, чого прагнула, молодий пан позбувся необхідності виконувати сумнівну обіцянку, а старий…

– Чому ти впевнений, синку, що першим постукав у наші двері? – немов продовжила його думки Мига. – І не говори про відьом із такою злобою. Наш ліхтар – маяк для тих, хто шукає відради. Він шлях вказує. Здебільшого ж досить надії.

…а старий господар хотів, щоб його син став хоч трохи розсудливішим…

Тільки Грем думав уже про інше. Треба ж, Наві він сподобався… І як тепер «поводитися гідно»?!