Ярмарок нічних жахіть - Стівен Кінг
Норма промовила:
— Здається, я вибила йому зуб.
Чед ощирився:
— Чудова новина для зубної феї.
Після п’ятого перегляду жінка промовила:
— Я хочу змити руду фарбу з волосся. Ненавиджу її.
— Добре…
— Але спершу ти візьмеш мене в спальні. Не кажи нічого. Просто роби.
Вона повторювала, щоб він був із нею грубішим, майже била його, гоцаючи під Чедом так, наче хотіла скинути його. Але ніяк не могла добитися свого.
— Удар мене, — сказала Норма.
Він ударив. Йому потьмарилася свідомість.
— Ти вмієш краще. Бляха, вмаж мені!
Він ударив її сильніше. Нижня губа тріснула. Замащуючи пальці кров’ю, вона кінчила.
***
— Покажіть мені запис, — промовив Вінні.
Це відбувалося наступного дня. Вони сиділи в його кабінеті.
— Покажіть мені гроші, — відома фраза, та Норма не могла згадати звідки вона.
— Після того як я побачу запис.
Камера все ще лежала в зім’ятій сумці. Жінка дістала її разом із кабелем. У кабінеті священика стояв маленький телевізор. Норма під’єднала до нього кабель і натиснула кнопку відтворення. Вони дивилися на жінку в бейсболці з емблемою «Нью-Йорк Метц», яка сиділа на лавці. У неї за спиною гралося кілька дітей. А за дітьми мамці теревенели про свою звичну дурню: обгортання, вистави, які вони або бачили, або збиралися подивитися, нова машина, наступна відпустка. Бла-бла-бла.
Жінка підвелася з лавки. Миттєво ввімкнувся зум. Зображення трохи посмикалося, а тоді завмерло.
І тут Нора натиснула кнопку паузи. Це була Чедова ідея, з якою вона погодилася. Вона довіряла Вінні, але лише до певної міри.
— Я хочу побачити гроші.
Вінні дістав ключ із кишені свого кардигана. Відкрив ним центральну шухляду столу. Старий робив усе лівою рукою, бо частково паралізована права погано слухалася.
Зрештою, там лежав не конверт. Це була середнього розміру коробка Служби Доставки. Жінка зазирнула всередину та побачила кілька пачок по сто доларів. Кожна з них була перетягнута гумкою.
— Там уся сума, плюс трохи зверху.
— Чудово. Дивіться на те, що купили. Усе, що вам треба зробити, — це натиснути кнопку відтворення. Я зачекаю на кухні.
— Ви не хочете подивитися зі мною?
— Ні.
— Норо, здається, з вами також трапилася маленька неприємність. — Він торкнувся кутика своїх вуст, із того боку, де вони все ще були трохи опущені вниз.
Невже вона колись справді вважала, що у священика овече лице? Як тупо з її боку. Як сліпо. Звісно, не було воно й вовчим. Скоріше, чимось посередині. Псячим обличчям, можливо. Обличчям такого пса, що вкусить, а тоді втече.
— Я вдарилася об двері, — відповіла жінка.
— Я бачу.
— Гаразд, я подивлюся це разом з вами, — сказала Нора та знову сіла. Вона сама натиснула на кнопку «Плей».
Двічі вони передивилися відео, в абсолютній тиші. Запис тривав близько тридцяти секунд. Це означало, що кожна секунда коштувала близько шістдесяти шести сотень доларів. Нора підрахувала це, ще коли переглядала запис разом із Чедом.
Після другого разу священик натиснув на «Стоп». Нора показала, як діставати з програвача маленьку касету.
— Це ваше. Камера має повернутися до хлопця, у якого мій чоловік її позичив.
— Розумію, — його очі сяяли. Скидалося на те, що він справді отримав те, за що платив. Те, чого хотів. Неймовірно. — Доведеться попросити місіс Ґрейнджер купити мені камеру для майбутніх переглядів. Чи, може, ви б самі могли виконати це доручення?
— Не я. Я звільняюся.
— Он воно що. — Старий не скидався на розчарованого. — Гаразд. Але… якщо можна так припустити… вам, імовірно, потрібна інша робота. Щоб нікому не видавалося дивним, що ви заходилися так швидко сплачувати рахунки. Я лише про ваш добробут турбуюся, моя люба.
— Я й не сумнівалася. — Вона від’єднала кабель і поклала його назад у сумку, до камери.
— І ще одне: найближчим часом я б не переїжджав до Вермонта.
— Мені не потрібні ваші поради. Я почуваюся брудною, і ви причина цього.
— Певне, що я. Але вас ніколи не спіймають, ніхто навіть не знатиме про це. — Правий кут його рота був опущеним униз, а лівий розтягнувся в те, що могло бути посмішкою. В результаті під його гачкуватим носом з’явилася змієподібна літера «S». Того дня його вимова була дуже чіткою. Вона запам’ятала та часто потім обдумувала цей факт. Здавалося, ніби те, що священик називав гріхом, фактично вилікувало його. — І Норо… хіба відчувати себе брудною — це завжди погано?
Вона не знала, що на це сказати. І її мовчання вже саме було відповіддю.
— Я лише запитую, — сказав священник, — бо, коли ви ввімкнули запис удруге, я дивився не на нього, а на вас.
Жінка підняла сумку, в якій лежала відеокамера Чарлі Ґріна, та попрямувала до дверей.
— Гарного вам життя, Вінні. Наступного разу потурбуйтеся, щоб у вас був справжній терапевт і медсестра. Батечко залишив вам достатньо грошей, щоб ви могли дозволити собі обох. І пильнуйте цю касету. Заради нашого ж спільного блага.
— Вас на ній не впізнати, дорогенька. А навіть, якщо й так, то кого це хвилює? — Він оскалився. — Урешті-решт, на плівці ж не записано зґвалтування чи вбивство.
Вона вже стояла у дверях і дуже хотіла піти, але їй було цікаво. Досі цікаво.
— Вінні, а як ви збираєтеся залагодити це зі своїм Богом? Скільки доведеться замолювати це?
Старигань загиготів.
— Якщо навіть такий пропащий грішник, як апостол Петро, зміг заснувати католицьку церкву, то, гадаю, зі мною все буде гаразд.
— Так, але хіба апостол Петро мав таку відеокасету, аби передивлятися її зимовими вечорами?
Це врешті його заціпило, і Нора пішла геть, перш ніж він повернув собі дар мови. То була маленька перемога, але жінка здобула її зі скаженою радістю.
За тиждень священик зателефонував Норі додому та повідомив, що з радістю візьме її назад, хоча б на той час, поки вони з Чедом не поїхали у Вермонт. Він ще не найняв нікого, і якщо є хоч найменша можливість того, що жінка змінить свою думку, він би цьому зрадів.
— Мені бракує вас, Норо.
Вона промовчала.
Його голос перейшов на шепіт:
— Ми можемо ще раз подивитися
