Не озирайся і мовчи - Максим Іванович Кідрук

Хлопчак зісковзнув з ліжка, ввімкнув настільну лампу й сів у крісло перед робочим столом. Висунув верхню шухляду та дістав із неї вкладену у прозорий файл газету. Пожовклий газетний аркуш почав протиратися на згинах. Марк обережно розклав його перед собою. Погляд заметався між буквами. Передусім хлопець звертав увагу на прізвища авторів під статтями: В. Маковська, Б. Гербольд, С. Мельничук, П. Лещенко, Ф. Давидов, І. Кідрук. Невже помилився? Розчарування стало майже нестерпним. Він іще раз проглянув газету й раптом, уже цілковито зневірившись і налаштувавшись її згорнути, натрапив на непоказний підпис, ліворуч від фотографії вгорі останньої сторінки:

НА ФОТО: білоруський композитор Ігор Лученок розмовляє з трудівниками Ровенського льонокомбінату.

Фото С. Соль.

Серце підстрибнуло, виштовхнувши в голову хвилю гарячої крові. Автором знімка, поза всяким сумнівом, була жінка: якби знімав чоловік, написали б «Фото С. Соля». Звісно, «С.» у підписі могла стосуватися Світлани, чи Соні, чи якого-небудь іншого жіночого імені на С, та це було краще, ніж нічого. Марк сяйнув переможною посмішкою. Тепер у нього є гіпотеза: ймовірно, Соломія Соль працювала фотографом у «Червоному прапорі». Втім, посмішка швидко зблякла, коли він згадав рік випуску газети. Спростувати чи підтвердити гіпотезу буде з біса непросто. Скільки з тих людей, чиї прізвища він прочитав, досі живі? Як багато з них пам’ятають фотографа газети в 1975-му?

Марк акуратно згорнув і сховав газету назад до шухляди. Він чимало дізнався, та не надто далеко просунувся. Попереду багато роботи. Повертаючись до ліжка, хлопчак зрозумів, що мусить знову навідатися до Обласної бібліотеки.

35

Після першого уроку в понеділок, 21 березня, Марк шукав зустрічі із Сонею, щоб поділитися з’ясованим і нагадати про пікнік на пляжі по той бік ліфта. Другим уроком у 8-Б стояла географія, тож хлопчак спустився на перший поверх до кабінету географії. Він зустрів кількох Сониних однокласниць — дівчата, не вітаючись, скоса зиркали на нього, — проте Соні серед них не виявилося. До кінця перерви залишалося п’ять хвилин, і хлопець вирішив зачекати.

Кабінет географії розташовувався в західному кінці довжелезного коридору першого поверху. Ліворуч від нього починалися сходи на горішні поверхи, а просто навпроти темнів вхід до перпендикулярного, дещо вужчого коридору, який вів до спортзали, дівчачих кабінетів праці та хлопчачої токарної майстерні. Марк тупцював неподалік сходів, коли побачив, як у протилежному кінці коридору, на виході з вестибюля, з’явилися Терлецька та Центнер. Хлопчак застиг, наче ховрах, який помітив тінь шуліки. Ніка та переросток також його побачили, сповільнили крок. Дівчина, не повертаючись, щось швидко сказала Центнерові, від чого у того закам’яніло обличчя.

У Марка засмоктало під ложечкою від недоброго передчуття. Поле зору звузилося до неширокого круглого вічка, сфокусованого на м’ясистому лиці Центнера.

Наступної миті Центнер зупинився та щось запитав у Ніки. Дівчина коротко кивнула. Потім залишилася на місці, не зводячи з Марка наїжаченого погляду, а Центнер, випнувши щелепу, побрів до хлопчака. Кілька секунд Марк не ворушився, втупившись у переростка погаслим поглядом, неначе заворожене удавом пташеня. А тоді, збагнувши, що Бродовий сунеться на нього, стрепенувся й позадкував. Центнер пришвидшився. Марк розвернувся, намірившись дати драла сходами, проте згори спускалася ватага старшокласників. Хлопчак не мав часу проштовхуватися поміж них, а тому, не думаючи, пірнув у боковий коридор. Вибору не було, та він одразу збагнув, що загнав себе у пастку. У крилі зі спортзалою та кабінетами праці не було передбачено іншого виходу. Хлопець проскочив — майже пробіг — повз роздягалки, повз спуск до півпідвального приміщення, де розташовувалася токарна майстерня, й залетів до хлопчачого туалету наприкінці коридору. Серце калатало так скажено, що на кожному видихові повітря вихоплювалося з горлянки рваними хрипкими поштовхами в такт його відчайдушному клацанню. Марк не сподівався, що Центнер так просто відчепиться, й у відчаї закрутив головою. Туалет стояв порожнім, сховатись було ніде. Хлопець пройшов повз умивальники до відгородженого приміщення з унітазами й відчув, як в обличчя війнуло холодною свіжістю. Він зиркнув перед собою та зрозумів, що одне зі старих, ще з дерев’яною рамою вікон відчинено навстіж.

Марк підскочив до вікна. До землі було півтора метри. Хлопчак не вагався: закинув на плече другу лямку рюкзака, важко чмихаючи, виліз на підвіконня, а тоді оглянувся. Бродовий якраз ступав до туалету. Побачивши Марків силует на тлі вікна, переросток мовчки рвонув уперед.

Марк закусив губу, зіскочив на землю та побіг геть від вікна. З півдня до 15-ї школи прилягали асфальтований майданчик, великий газон і витоптане футбольне поле з турніками. Хлопець помчав через поле і, досягнувши турніків, озирнувся. Центнер не переслідував його. Кремезна постать Бродового височіла у вікні. Переросток не махав руками, не вигукував погроз, просто стояв і з-під низько навислих брів свердлував восьмикласника темними очима. Марк зіщулився, проте витримав той погляд. Зрештою Центнер розвернувся і зник.

Марк не ризикнув повернутися до школи. Вулицею Шопена вийшов до Соборної і другий із третім уроки прогуляв у парку Шевченка.

36

Упродовж наступних двох днів Маркові не вдалося зустрітися із Сонею. Номерами телефонів вони не обмінялися, тож набрати їй хлопчак не міг. Соня не з’являлася в школі, не відповідала на повідомлення в мережі. У її класі, схоже, цим ніхто не переймався. Під час великої перерви в середу Марк випадково помітив, що Соня в мережі, й одразу написав їй. Нічого конкретного, поцікавився, як справи, нагадав, що пропозиція про вилазку до моря залишається в силі, проте дівчина не відповіла і за хвилину вийшла з Інтернету.

Тоді ж, у середу, після уроків Марк пішов до Обласної бібліотеки. Дорогою, неквапливо крокуючи Соборною, хлопець розмірковував, що казатиме бібліотекарці. Роздуми наштовхнули на два запитання: що він насправді має намір шукати та скільки газет для цього доведеться переглянути? План був таким. Спершу потрібно з’ясувати, як довго Соломія працювала в «Червоному прапорі». Для цього Марк вирішив передивитися всі числа газети від липня 1975-го до грудня 1991-го, а також, якщо знадобиться, подальші випуски вже «Вільного слова», шукаючи фотографії, підписані прізвищем Соль. Остання, найпізніша за датою фотографія дасть змогу встановити приблизний час звільнення Соломії з редакції, а також прізвище редактора, який на той момент очолював газету. Хлопець сподівався, що так йому пощастить відшукати людину, яка ще не померла від старості й водночас пам’ятає Соломію. Потім Марк мав намір вигадати якусь правдоподібну історію,