Каравал - Стефані Гарбер

символами.

— Відомо ж бо, що Легенда дуже любить циліндри, а на ґудзики я натрапляла впродовж усієї гри, — пояснювала Скарлет. — Тоді я ще не розуміла, що вони щось означають. Але побачивши сукню, всуціль обшиту ґудзиками, я майже на всі сто відсотків упевнена, що таки означають. Коли я купувала сукні, неподалік крамниці помітила стежку, вистелену ґудзиками, яка вела до крамнички капелюшків та шкіргалантереї у формі циліндра.

— І досі не розумію, що це може означати, — Джуліан ще раз пробігся очима по аркуші з підказками. — «А для п’ятої варто ризикнути». Яким чином це стосується крамниці?

— Не знаю, гадаю, саме у цьому й полягає ризик. Можливо, це виклик від Легенди, і ми мусимо піти до крамниці капелюшків й пройти ще одне випробовування, — Скарлет не була цілковито впевнена у правильності своїх слів, адже не раз тут переконувалася, що хоч як намагалась логічно мислити на грі, далеко не все їй вдавалося передбачити. Часом її надмірна обережність не захищала, а лиш сповільнювала гру.

А от Джуліан, здавалося, не поділяв її рішучості. На його обличчі було написано, що йому кортить перекинути її через плече, кудись віднести і заховати від решти світу.

— Менш ніж за годину сяде сонце, — твердо мовила Скарлет.

— Якщо вигадаєш кращий варіант, я охоче вислухаю всі твої пропозиції. А як ні, то щойно стемніє, маємо піти до крамниці і перевірити, що в ній.

Джуліан ще раз поглянув на сукню. Відкрив було рота, ніби хотів щось додати, та передумав.

— Перш ніж вирушимо, піду перевірю, чи нема у коридорах твого батька.

Джуліан пішов, а Скарлет вбралася у нову сукню і заходилася розглядати ґудзики. Дивний подарунок, та хто знає, можливо, у них крилося щось таке, чого їй поки що не дано збагнути?

Четверта ніч Каравалу

27

оли Скарлет вийшла з готелю, запаху батькових огидних парфумів не було. Та перш ніж вийти надвір, Джуліан міг заприсягтися, що бачив, як губернатор покинув приміщення. Однак Скарлет весь час боязко роззиралась, аби впевнитися, що батько не йде слідом і не збирається за слушної нагоди накинутися на неї.

Каравал був саме в розпалі. На дерев’яних сценах артистки фехтували парасолями, а гравці активно полювали за підказками. Однак Скарлет здалося, що цей вечір якийсь особливий. Повітря стало вогке, ліхтарі випромінювали чудернацьке світло. Серп місяця осявав колись яскраві будинки у срібну барву, а вода скидалася на ртуть.

— Здається мені, що капелюшкова крамниця надто вже промовиста, щоби стати останньою підказкою, — тихо мовив Джуліан, коли вони повернули на звивисту доріжку, що обрамляла трояндову карусель.

— Пісню на замовлення? — запитав катеринщик.

— Не сьогодні, — відказала Скарлет.

Чоловік заграв ту ж саму мелодію, але карусель не зрушила з місця. Червоні квіти лишились на місці, а музика лунала так гучно, що глушила всі слова.

— Можливо, саме через очевидність решта гравців не додумалися до цього, — Скарлет наддала ходи, коли наближалася до триповерхової крамниці суконь.

Важкі густі хмари затулили місяць. Цього разу у вітринах було темно. Сусідня крамниця капелюхів та шкіргалантереї ледь виднілась у темряві. Проте її неможливо було сплутати з якоюсь іншою крамницею.

Обнесена широким ровом чорних вазонків, що обрамляли двоповерхову будівлю, наче криси капелюха. Місце і справді нагадувало форму циліндра з вимощеною доріжкою із ґудзиків, що вели до оксамитових дверей.

— Це не схоже на Легенду, — наполягав Джуліан. — Знаю, він славиться своїми дурнуватими циліндрами, але не міг же він бути настільки передбачуваним.

— Крамницю важно розгледіти у темряві, тож я б не назвала це очевидним.

— Щось тут не так, — пробубонів собі під носа Джуліан. — Гадаю, спершу я туди зайду і все перевірю.

— А я гадаю, що ніхто з вас туди не має йти, — раптом біля Скарлет з’явилась Айко. Цього разу на ній була срібна блузка і спідниця, а макіяж гармоніював із вбранням. Вона скидалася на сльозу, що її зронив місяць.

— Дуже рада, що ви таки надягнули цю сукню, — схвально кивнула Айко. — Здається мені, що сьогодні вона має навіть ліпший вигляд, ніж тієї ночі.

Джуліан переводив спантеличений погляд зі Скарлет на Айко.

— Ви знайомі?

— Ми разом ходили по крамницях, — відповіла Айко.

— То це ви переконали її купити сукні? — Джуліанове обличчя наче скам’яніло.

— То це ви, той, хто змусив її чекати в таверні? — Айко звела догори брови, прикрашені перлинами. Хоча з малюнків у записнику вона явно знала, хто такий Джуліан. — Якщо ви не хотіли, щоб вона ходила по крамницях, то не треба було залишати дівчину на самоті.

— Мені нема діла до її крамниць, — мовив Джуліан.

— Отже, вам не подобається її сукня?

— Перепрошую, — втрутилась Скарлет, — але ми трохи поспішаємо.

Айко з огидою поглянула на крамницю.

— Рекомендую вам не зазирати сьогодні до крамниці капелюхів. Нічого путнього тут не знайдете.

Небом прокотився грім.

Айко звела голову. Краплі мерехтливої рідини падали з неба.

— Мені вже час. Не люблю дощ. Він змиває чари. Лише хотіла вас попередити. Мені здається, ви обоє припускаєтеся помилки.

Айко зникла у срібних краплинах дощу.

Краплі посріблили темне Джуліанове волосся й він хитнув головою, щоб струсити їх. На його обличчі читалося вагання.

— Її слід остерігатися, та мені здається, що тут вона має рацію.

Скарлет не мала в цьому певності. Сни Айко дали їй відповіді на деякі питання, хоча не всі були правдивими. Незрозуміло було, на чиєму боці брюнетка.

Дощ припустився, Скарлет тимчасом наближалася до дверей крамнички капелюхів та шкіргалантереї. Джуліан мав рацію, це геть не скидалося на Легенду — ані романтики, ані чарів. Та водночас крамничка здавалась якоюсь особливою. У Скарлет з’явилось смарагдово-зелене передчуття, що вона таки знайде щось усередині.

— Я зайду, — мовила Скарлет. — П’ята підказка потребує ризику. Навіть якщо це не приведе мене до Легенди, можливо, крамниця на крок мене наблизить до Телли.

Теленькнув дзвіночок, і Скарлет штовхнула двері чудернацької крамниці. Персикові берети, лаймові котелки, жовті плетені очіпки, оксамитові циліндри й вишукані діадеми вкривали кожний сантиметр куполоподібної стелі. Вся крамниця була заповнена вітринами