Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Террі Гудкайнд

Я повинна була зупинити її, але не змогла. Не проходить і дня, коли я не думаю, що Ви покараєте мене за те, що я не справляюся зі своїм обов'язком захищати Вас. — Її обличчя на тлі світлого волосся стало зовсім червоним, коли це несподіване зізнання вирвалося назовні. — Я підвела Вас, і тому Ніккі вдалося захопити і забрати Вас майже на рік, і все через мене. Якби це був Ваш батько, і я допустила таку помилку, він би стратив мене, але тільки після того, як змусив би молити про смерть до хрипоти. І він був би правий, зробивши це, бо я не заслуговую меншого. Я підвела вас.

Річард приголомшено дивився на неї. — Кара… це не було твоєю помилкою. У цьому вся суть мого питання. Ти повинна пам'ятати, що не могла нічого зробити, щоб зупинити Ніккі.

Кулаки Кари стиснулися. — Я повинна була, але не зробила. Я підвела Вас.

— Кара, це не так. Ніккі наклала закляття на Келен. Якби хтось із нас спробував зупинити її, Ніккі б убила Келен.

— Що? — Вигукнула Ніккі. — Про що ти говориш?

— Ти захопила Келен заклинанням. Це заклинання зв'язало тебе і Келен і контролювала його тільки ти. Якби я не пішов з тобою, ти могла б убити Келен в будь-який час просто однією думкою. Це основна причина того, чому ні Кара, ні я не змогли нічого зробити.

Ніккі доторкнулася руками до губ. — І що за заклинання я використовувала, щоб зробити це?

— Материнське закляття.

Ніккі обдарувала його порожнім поглядом — Що?

— Материнське закляття. Воно створило певний зв'язок, і що б не відбувалося з тобою, те ж саме відбувалося з Келен. Якби Кара чи я поранили тебе чи вбили, та ж сама доля спіткала б Келен. Це було безнадійно. Я повинен був робити те, що ти хочеш. Я повинен був йти з тобою, інакше Келен би померла. Я повинен був робити все, чого б ти не побажала, інакше ти відняла б у неї життя через зв'язок цього заклинання. Я повинен був бути впевнений, що з тобою нічого не станеться, бо те ж саме сталося б з Келен.

Ніккі недовірливо похитала головою, і нічого не коментуючи, відвернулася до пагорбів за статуєю.

— Це була не твоя вина, Кара. — Він підняв її голову за підборіддя, щоб її вологі очі дивилися на нього. — Ніхто з нас не міг нічого вдіяти. Ти не підводила мене.

— Невже Ви думаєте, що я б повірила Вам? Невже Ви думаєте, що я б повірила, якби це було правдою?

— Якщо ти не пам'ятаєш, що все розказане мною дійсно відбулося, — сказав Річард, — тоді як, по-твоєму, думаєш, Ніккі вдалося захопити мене?

— Вона використовувала магію.

— Яку магію?

— Я не знаю, яка це була магія, я не експерт по тому, як діє магія. Вона просто використовувала магію, і все.

Він повернувся до Ніккі. — Яку магію? Як ти захопила мене? Яке заклинання ти використовувала? Чому я не зупинив тебе? Чому Кара не зупинила тебе?

— Річард, це було… коли? Більше року тому? Я не пам'ятаю точно, що за заклинання я використовувала в той день, щоб зловити тебе. Це було не так вже й складно. Ти не вмієш контролювати свій дар або захищатися проти когось, хто використовує магію. Я могла зв'язати тебе магією і укласти на спину, навіть не спітнівши.

— Тоді чому ж Кара не спробувала зупинити тебе?

— Тому. — Ніккі в досаді махнула рукою, через те, що їй доводиться згадувати дратівливі її деталі. — Я контролювала тебе, і вона знала, що якщо б зробила хоч один рух, я б вбила тебе першою. Тут немає нічого складного.

— Це так, — відповіла Кара. — Ніккі зачаклувала Вас, як я і сказала. Я не могла нічого зробити, тому що вона б атакувала Вас. Якби вона направила свій дар на мене, я б обернула її силу проти неї, але замість цього, вона повернула дар на Вас, так що я не могла нічого вдіяти.

Річард пальцем витер з лоба піт. — Тебе вчили вбивати голими руками. Чому ж ти не запустила хоча б камінь їй в голову?

— Я б поранила тебе, — відповіла Ніккі за Кару, — або… можливо вбила б, навіть якби мені тільки здалося, що вона намагається зробити щось.

— І тоді Кара б зловила тебе, — нагадав Річард чаклунки.

— Але в той час я не хотіла жити — мені просто було все одно. Ти знаєш.

Річард знав, що велика частина цього було правдою. Тоді — правдою. Ніккі не цінувала життя, ніяке. Навіть своє власне. Це робило її особливо небезпечною.

— Моєю помилкою було не напасти на Ніккі, поки вона не схопила Вас — сказала Кара. — Якби я змусила її направити на мене магію, я б зловила її. Це те, для чого Морд-Сіт були створені. Але я підвела Вас.

— Ти не могла, — відповіла Ніккі. Я застала вас обох зненацька. Ти не зазнала невдачі, Кара. Іноді просто немає шансів для успіху. Іноді просто немає рішення. Для вас обох це була саме така ситуація. Я контролювала все.

«Це безнадійно». — подумав Річард. Кожного разу, коли він заганяв їх у кут, вони без зусиль вислизали.

Річард простягнув руку до гладкого мармуру, в той час як його розум стрімко перебирав варіанти, намагаючись зрозуміти, що ж могло статися, що могло змусити їх забути. Він розумів, що, можливо, зможе усунути проблему, якщо дізнається, що її викликало.

І потім раптом, щось, якась думка про те, що він розповідав їм в курені пару ночей назад, несподівано спалахнула в голові.

14

Річард клацнув пальцями.

— Магія. Точно. Пам'ятаєте, я казав вам, що Келен прийшла в Хартленд, де я жив, щоб знайти Першого Чарівника?