Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

Вперше силу я відчула, коли намагалася запалити вогонь за допомогою двох сухих гілок. Звісно, розраховувати на результат було нерозумно, однак головне – щось робити. Та й чим ще зайнятися новоспеченій дружині? Сімейне вогнище саме собою не розпалиться!

А якщо серйозно, то нехай той, хто стверджує, ніби після разюче спекотного дня має наступити приємна тепла ніч, сам посидить хоч вечір у Дивному Лісі. Біля водойми, до якої сотнями злітаються комарі. Бажано – в тісній ельфійській сукні, з високою зачіскою і босоніж.

Чому біля села ельфів не літали ці маленькі кровожерливі монстри?

До речі, «любовне гніздечко», то б пак хатинка, не дожила і до полудня. Через випадковість: Гент бовтав руками у воді доти, доки не піймав на палець рака. Гартонець, ясна річ, не заверещав, але руку висмикнув, причому з такою силою, що бідна тварина розчепила клешні і полетіла в мене. Я відскочила. А нестійка конструкція не витримала прямого попадання в її опорний стовп і акуратно склалася дахом всередину. Не розумію, як можна таку халтуру будувати? Чи саме цього дня хатина відсвяткувала сотий день народження?

Отже, сонце світило, пташки співали, красень чоловік мирно спочивав у тіні. До самого вечора відпочивав, між іншим!

Я ненавмисно втопила взуття. Порвала сукню. Ледь не втратила діадему. Сказала багато поганих слів про ельфів, гартонців, вампірів і дурні звичаї. Спробувала тутешню малину, довго потім відпльовувалася. Почала співати, але Гент захропів, і довелося замовкнути. Звісно, він теж затих.

Зараз важко повірити, але давним-давно я хотіла вийти заміж!