Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб
Якби мене не вбили моїм же кинджалом, що виявився магічним «РятівникомО» – переміщувачем душ…
Якби тою ж зброєю не спробували вилікувати маленького Ррікара…
Якби Міка не гасила ворожу магію і не допомогла малюку зцілитися…
Якби вбивці не віддали чарівну кулю дитинчаті перевертнів…
Якби її залишили біля мого трупа…
Якби я розбив Міку…
Якби…
Стільки ймовірностей, за яких я вже розмовляв би з Рехом!
– Карране! Маргета немає! Троє ельфів мертві! Варей помирає…
Він дійсно вмирав, цей гостровухий, якого я мріяв задушити власними руками. Стікав кров’ю, напевно розуміючи, що побратими з Дивного Лісу вміють заліковувати навіть такі рани. Не просив Рятівника. Просто дивився з легким подивом у темніюче небо. Навряд чи він думав, що загине ось так, випадково опинившись на шляху мерзоти, засудженої до страти за вбивства дітей, і всі плани проваляться.
Ельф побачив нас. Чітко вимовив:
– Мелос захистить краще, ніж Ліс… Це брехня. За неї добре платять! А потім приходить розплата… Маргет піде в таверну «Троянда на якорі». Там зустріч… Там його чекають… Все було просто – він нападає, ми рятуємо, і репутація Старилісу летить гномам у топку. Але він збожеволів, і я зрадив його, переметнувся до вас. Тепер час відплати… Пустка ніколи не об’єднається. Пробач за дочку, Карране. Ми повернули тобі сина… Ти обіцяв розплатитися. Душа – занадто багато… Попередь їх! Вони чекають засудженого, але самі помруть. Боги не допоможуть. Попередь…
Це були його останні слова.
Схоже, в місто вирушаємо разом із «татом».
[10] Шипоспин – жуйна тварина, мешкає винятково в Пустці. Її шкіра ціниться за міцність.
