Ерагон - Крістофер Паоліні

— Чому б вам не полікуватись за допомогою магії? — спитав Ерагон.

— У тому немає потреби, — зніяковів Бром. — Я про це навіть не думав, бо не маю достатньо сили. Можливо, ти зміг би це зробити за допомогою потрібного слова, але я не хочу тебе виснажувати.

— Але ж я міг би позбавити вас болю! — заперечив Ерагон.

— Та нічого, якось переживу, — відповів Бром. — До того ж, використана для зцілення магія вимагає стільки ж сили, скільки треба для того, аби людина вилікувалася самотужки. Я не хочу, щоб ти кілька днів почувався геть виснаженим. Тобі ще не варто братися за таку складну справу.

— Але якщо я можу вилікувати вас, то чи можу я часом оживити когось із мертвих? — не вгавав юнак.

Це питання неабияк здивувало Брома, але він швидко відповів:

— Пам’ятаєш, ми вже говорили про завдання, які можуть тебе вбити? Це одне з них. Вершникам заборонено воскрешати мертвих заради їхньої ж таки безпеки. За межами життя лежить прірва, де магія безсила. Якщо ти переступиш цю межу, твоя сила залишить тебе, а душа розтане в темряві. Маги, чаклуни, вершники — усі вони намагалися це зробити, і всі загинули на порозі тієї прірви. Тому займайся тим, що дозволено, — порізами, синцями, можливо, кількома зламаними кістками, та тільки не мертвими.

— Це куди складніше, ніж я думав, — спохмурнів Ерагон.

— Аякже, — відказав Бром. — Той, хто не знає, що робить, відразу ж хапається за складні завдання. І, зрозуміло, гине, — крутнувшись у сідлі, Бром швидко нахилився й схопив із землі камінець. — Бачиш оцей камінчик?

— Так, — здивувався юнак.

— Тримай його.

Ерагон витріщився на той темно-сірий невеличкий камінець. На шляху їх було бозна-скільки.

— Оце і є твоя наука, — мовив старий.

— Я не розумію, — спантеличено закліпав юнак.

— Звісно, не розумієш, — нетерпляче відповів той. — Саме тому я навчаю тебе, а не навпаки. Але годі балакати, інакше ми нікуди не дійдемо. Я хочу, щоб цей камінець злетів над твоєю долонею й завис у повітрі. Утримуй його там якомога довше. Слова, які тобі знадобляться: «стенр рейза». Повтори.

— Стенр рейза.

— Чудово. А тепер спробуй.

Похнюплений Ерагон зосередився на камінці, намагаючись відчути всередині себе хоч якийсь натяк на нещодавню енергію. Юнак аж спітнів від напруги, але камінець навіть не думав поворухнутися. «Як же це зробити?» — мізкував парубок. Нарешті, Ерагон склав руки на грудях і роздратовано буркнув:

— Це неможливо.

— Неправильно! — вигукнув Бром. — Це я вирішуватиму, що можливо, а що ні. За це треба боротися! Не здавайся відразу. Спробуй іще.

Зосередившись, Ерагон примружив очі й подумки відсторонився від усього світу. Він глибоко вдихнув повітря й почав досліджувати найпотаємніші куточки власної свідомості, намагаючись знайти в собі ту кляту приховану силу. Натомість натрапляв на давні думки та спогади, аж раптом знайшов щось незвичне, схоже на маленький острівець, який ніби належав і водночас не належав йому. Схвильований, юнак подумки торкнувся його, намагаючись зрозуміти, що той приховує. Він відчув опір, наче якийсь бар’єр усередині, але знав, що сила перебуває з іншого боку. Тож юнак спробував подолати цю перешкоду. Вона виявилася досить міцною. Роздратований Ерагон почав таранити бар’єр, щосили б’ючись у нього, аж доки той нарешті не розлетівся на друзки, наче тонке скло, затоплюючи єство лавиною сяючого світла.

— Стенр рейза, — видихнув юнак.

Камінець захитався, здійнявшись у повітря, і завис над долонею, що випромінювала м’яке сяйво. Ерагон намагався втримати його якомога довше, але сила раптом вислизнула й зникла за бар’єром. Камінець м’яко впав на руку, і долоня згасла. Хлопець відчув легку втому, але був щасливий.

— Непогано для першого разу, — сказав на те Бром.

— А що це з моєю рукою? — спитав юнак. — Вона наче маленький ліхтарик.

— Того ніхто не знає, — відповів старий. — Вершники завжди випромінювали силу через ту руку, де в них була гедвей ігназія. Другою рукою це теж можна робити, але не так легко.

Якусь хвилину він дивився на Ерагона, а потім сказав:

— У першому ж селі — якщо воно не буде зруйноване — ми купимо тобі рукавички. Ти гарно приховуєш свою мітку, але не варто ризикувати. Сяйво від неї може привернути увагу ворога.

— А у вас вона також є? — несподівано спитав Ерагон.

— Ні. Її мають тільки вершники, — відповів Бром. — А ще ти мусиш знати, що на магічну силу впливає відстань — так само, як на стрілу чи спис. Якщо ти спробуєш зрушити щось за милю від тебе, це забере в тебе куди більше енергії, ніж якби та річ була ближче. Тому, коли побачиш переслідувачів, зачекай, доки вони наблизяться, і тільки тоді використовуй магію. А тепер до праці! Спробуй знову підняти камінь.

— Знову? — похнюпився юнак, пригадавши, скільки зусиль це коштувало йому першого разу.

— Так! І поквапся.

Вони вправлялися майже цілий день, а коли нарешті закінчили, Ерагон ледь не плакав від утоми. За цей час він зненавидів і камінь, і все, що його стосувалося. Після завершення уроку він замахнувся й хотів був пожбурити його куди подалі, але Бром зупинив парубка:

— Не треба. Залиш його в себе.

Юнак роздратовано блимнув на старого й неохоче запхав камінець до кишені.

— Ми ще не закінчили, — сказав Бром, — тож тобі ще рано розслаблятися.

І старий показав на невеличку рослину, назвавши її «делойс». Так він почав навчати Ерагона прадавній мові, розповідаючи назви речей: від «вьондр» — тонкої прямої палиці, до «Айдайль» — ранкової зірки.

Надвечір обидва знову змагалися на мечах біля багаття. Хоча Бром бився тепер лише однією рукою, його майстерність від того анітрохи не зменшилась.

Подальші дні минали за таким самим розпорядком. Зранку Ерагон вивчав прадавню мову й управлявся з камінцем, а ввечері вони з Бромом билися на дерев’яних мечах. Юнак відчував постійну втому, але поволі, майже непомітно, починав змінюватись. Невдовзі камінець, коли йому наказували здійнятися в повітря, уже хаотично не погойдувався. Ерагон уже засвоїв перші уроки, подані Бромом, і вони перейшли до більш складних. Та й знання прадавньої мови з кожним днем удосконалювались.

Зростала також Ерагонова впевненість та швидкість під час двобою. Тепер уже парубок рухався, наче та змія, його удари ставали сильнішими, а рука вже не тремтіла, коли він відбивав атаки. Тож сутички тривали все довше й довше, бо юнак навчився протистояти Брому. Тепер, коли вони завершували двобій, не лише Ерагон засинав із новими синцями.

Сапфіра теж підростала, хоча й повільніше. Довгі польоти та щоденне полювання неабияк загартували дракона. Тепер він був